Визначень колективної травми в науці досить багато. При цьому використовуються споріднені поняття: культурна травма, історична травма, національна травма. На наше переконання, поняття колективної травми є інтегральним. Розуміємо під ним колективні переживання подій, які призвели до швидких, радикальних та, як правило, негативних наслідків, що мають тривалий ефект.
Відзначимо, що вплив колективних травм на міжнародні відносини має не тільки значення для розвитку наукової теорії, але й обговорюється в середовищі дипломатів. Так, у розповсюдженій в березні 2020 р. Міністерством Закордонних справ Литви “Вільнюській декларації щодо подолання наслідків колективних травм”, зокрема зазначається, шо колективні травми є ключовим фактором, який формує досвід людей, істотно впливаючи на внутрішню політику і міжнародні відносини. Травми впливають на те, як суспільство бачить себе і на те, як вонo формує свою внутрішню і міжнародну політику. При цьому, Декларація фіксує й те, що колективні травми є факторами конфліктності у відносинах між країнами, а подолання наслідків травм є важливою передумовою примирення.
Але для усвідомлення того, яким чином колективні травми впливають на міжнародні відносини та які ризики вони несуть зовнішній політиці України необхідно розуміти їх природу.
Так, надзвичайно важливе значення для міжнародних відносин має використання минулого в контексті травматизації, з метою досягнення певних цілей. Наприклад, такою ціллю може бути консолідація навколо певного політичного курсу. У сучасному світі найбільш ефективним способом такої травматизації є медіарепрезентації історичного минулого [Аникин, с. 9-13]. Колективна травма - це не лише травмуюча подія, яка призводить до радикальних, як правило негативних змін в житті спільноти, але вона є і соціальним конструктом, тобто пов'язана із тим, що люди відчувають, як вони оцінюють події, як змінюється їх ідентичність і образ учасників травмуючих подій. Мова йде також і про репрезентацію травми, її висвітлення та осмислення в контексті відносин із іншими, що мають те чи інше відношення до травмуючої події. Таким чином, подія з плином часу може продовжувати спричиняти деструктивний вплив на ці відносини в результаті постійної підтримки травмуючого образу або "травмуючої інтерпретації". Тут велике значення мають уже власне не події, а смисли, пов'язані із подією, які соціально конструюються. Відомий дослідник колективних травм Дж. Александр зазначає: "Саме смисли забезпечують почуття шоку та страху, а зовсім не події самі по собі" [Александер, с. 18]. Тобто, конструювання чи певна реінтерпретація травми, як процес створення травмуючих смислів - є процесом соціокультурним, на перебіг якого впливають структури влади та "ситуативні актори". Між подією та образом події виникає певний розрив, що означає ситуацію, в якій сама подія - одне, а уявлення про неї інше. В ситуації розриву між подією та уявленням про неї, останнє може використовуватися в межах певних соціальних інтересів. Тут ми говоримо про тих соціальних акторів, які можуть впливати на процес конструювання уявлення про травму (уявна травмуюча подія) та використовувати його відносно інших. До таких акторів можна віднести націоналістичні групи, які, спекулюючи колективною пам'яттю, можуть викликати у спільноти почуття несправедливості відносно себе, необхідності праведної помсти тощо. Часто такі спекуляції можуть стосуватися втрачених територій, конфліктів, які призводили до великої кількості жертв. Такий травмуючий досвід має більшість країн-сусідів України. І часто цей досвід стає емоційною та ідеологічною енергією імперських проектів. Показовим у цьому контексті є приклад Росії та її територіальних претензій.
Загалом, вплив колективних травм на відносини України із своїми сусідами можемо проілюструвати великою кількістю прикладів. Зупинимось, на наш погляд, на ключових. Так, сепаратизм в Донбасі та агресивні дії Росії у відповідь на події Майдану стають одним із наслідків спільної і для України, і для Росії колективної травми Другої світової війни. Страх фашизму та втрати власної ідентичності жителями Сходу України, “хвиля жаху історичних травм російського народу, яка прорвалась з Росії в Україну, де вона накопичувалась десятиліттями” [Кононов] є наслідками спекулятивної репрезентації ЗМІ травм українського та російського народів у поєднанні із просуванням Росією свого імперського проекту. Усе це призводить до трагедії нової травми, яка визначатиме відносинами між країнами на десятиліття вперед.
Болючим місцем у відносинах між Україною та Польщею є, наприклад, події обопільних етнічних чисток у ХХ столітті. Рефлексія цих подій в обох країнах подібна в одному: кожна з країн вважає себе жертвою іншої, що перешкоджає неупередженості та має вплив на історичну політику обох країн. Наприклад, відомий фільм “Волинь” є польською інтерпретацію Волинської трагедії та викликав досить негативну реакцію в Україні. Але тут варто говорити перше не про політичні цілі Польщі, а про переживання і переосмислення польским народом нашої спільної трагедії. Та все ж, тонка межа між дружбою та конфліктністю між Україною та Польщею у цьому контексті не є новиною.
“Національні травми” мають й інші країни: Угорщина, Румунія, Росія, Україна. Усі вони можуть бути як фактором солідарності країн в спільній меті подолання наслідків травм, а можуть бути і факторами нестабільності, в разі тенденційної їх інтерпретації. Тут не можна не відмітити своєчасність, актуальність та історичну необхідність Вільнюської декларації.
Але, конструювання травмуючих уявлень про історичне минуле має відношення не тільки до, так би мовити, внутрішніх акторів. Новітня історія показує нам, що спекулювати колективними травмами можуть і країни, що мають опосередковане відношення до подій минулого. Так, деякі російські інтернет-ресурси розповсюджують інформацію начебто про плани Польщі “повертати свої етнічні землі”, що знаходяться в складі України. Звичайно, такі “вкиди” варто розглядати як елемент зовнішньополітичної боротьби.
Отже, колективні травми є вагомим фактором впливу на міжнародні відносини. Нажаль, часто травмуючий досвід використовується з метою, що не сприяє конструктивним відносинам між країнами. Але, за наявності політичної волі, налаштованості на діалог, подолання наслідків травм може стати фундаментом солідарності між країнами.
Автор: Ковтун Олександр Сергійович.
Ковтун Олександр Сергійович, кандидат соціологічних наук, доцент кафедри психології та соціальної роботи, Хмельницький інститут соціальних технологій університету "Україна".