Синхронне голосування російського постійного представника в ООН з представниками інших 12-ти країн, які важко назвати демократичними, не є випадковим. Йдеться про прийняту ООН у 2005 році «м’яку» концепцію міжнародного права, що передбачає за державами первинний обов’язок захищати населення, натомість у випадку неспроможності чи відсутності політичної волі реалізувати цей захист, обов’язок переходить до міжнародного співтовариства. Концепція була практично застосована під час першої громадянської війни у Лівії в 2011 році.
Тому не дивно, що ми можемо бачити серед противників рішення режими, заплямовані злочинами проти людства, як та ж влада М’янми, яку звинувачують на міжнародному рівні в геноциді мусульман-рохінджа, чи сирійський режим, що труїв хімічними ядами власне населення. В такому «неповажному товаристві» традиційно опинилася й Росія, яка безапеляційно захищає військового злочинця, сирійського диктатора Башара Асада. Та й сам путінський режим здійснював і продовжує здійснювати військові злочини, що вимагає визнання цих фактів і відповідної реакції міжнародної спільноти.
Особливістю цьогорічного зібрання представницького органу міжнародної організації є те, що воно вперше відбудеться онлайн, а від 193 країн буде допущено тільки по одному дипломату. Не прибуде в Нью-Йорк і Путін, записавши своє відеозвернення до учасників (делегацію очолить глава МЗС РФ Лавров). Очікуються також виступи у перший день (75 сесія Генасамблеї ООН відбуватиметься з 22 по 29 вересня) лідерів Туреччини, Китаю, Чилі, Куби, Франції і Ірану. Як бачимо зі списку, разом з очільником Кремля доноситимуть свої основні меседжі зокрема і низка його союзників чи симпатиків.
Важливий контекст подій і процесів, в рамках яких виступить російський лідер на ювілейній сесії. Брутальне отруєння опозиціонера Навального викликало бурхливу реакцію в європейського істеблішменту і призвело до подальшого загострення відносин між Росією і західними країнами. Зокрема під загрозою знову опинилося геополітичне «дітище» Кремля – Північний Потік-2. Тому одним з варіантів може бути агресивна наступальна позиція російського диктатора проти Заходу у його зверненні (звична кремлівська «гоп-дипломатія»). Деякі експерти припускають, що промова Путіна на 75 сесії Генасамблеї ООН за характером і силою основного меседжу нагадуватиме промову 2007 року в Мюнхені.
Поряд з цим, улюбленою «іграшкою» Путіна в умовах подальшого збідніння російського населення та проблем з економікою залишаться історія і власне трактування подій далеких років. Зважаючи на дату 75-річчя закінчення Другої світової війни (чи то-пак «Перемоги у Великій Вітчизняній війні» згідно кремлівського історичного наративу), можна очікувати і відповідних апеляцій зі сторони Путіна, які стануть продовженням його програмної статті в американському консервативному виданні «The National Interest».
Важливим лейтмотивом згадуваної статті, що вийшла у червні цього року, була пропозиція скликання саміту «ядерної п’ятірки», тобто постійних членів Радбезу ООН (США, КНР, Росія, Франція і Великобританія), для обговорення ключових проблем міжнародної безпеки. Подібну ініціативу уже назвали «Ялтою-2», за аналогією з конференцією, на якій відбувся фактичний поділ повоєнного світу на сфери впливу. Не виключено, що саме майданчик ООН буде використаний, щоб вкотре донести цю ідею до світових лідерів.
Водночас прийняття запропонованих Путіним правил гри, при якій Росія як держава-агресор в один момент стає «гарантом міжнародної безпеки і стабільності», означало би вершину політичного цинізму у міжнародних відносинах і крах системи світового порядку. Російська Федерація постійно блокує роботу Радбезу ООН через застосування права «вето» задля приховування власних злочинів і недопущення прийняття важливих резолюцій, які реально можуть сприяти врегулюванню багатьох конфліктів. На рівні міжнародних інституцій щодо російського агресора так і не був задіяний необхідний пакет санкцій («crash sanctions package»), який би відповідав за масштабом наслідків здійсненим міжнародним злочинам і був би достатній, щоб змусити Кремль переглянути обраний зовнішньополітичний курс. Внаслідок цього агресія і військові злочини стали нормою для політики терору путінського режиму. Це має враховувати міжнародна спільнота, адже 75-річчя закінчення Другої світової війни, як і 75 за ліком сесія ООН, яка постала власне за підсумками тієї кровопролитної війни, є історичним свідченням того, до чого призводить політичне підігрування агресору і невміння його вчасно спинити.
Автор: Павло Лодин
Думка авторів та відвідувачів сайту може не співпадати з думкою редакції.