Ніби й нічого особливого, але ці самі рейтинги просіли з 56% (червень 2021 р.) до 50% (липень 2021 р.) тих громадян, які загалом схвалюють роботу американського лідера. Чи стане це тенденцією, чи буде тільки випадковим стрибком – покаже час. Причини такого падіння соціологи Gallup радять шукати у наступному: «Це відбувається в той час, коли прогрес США у боротьбі з коронавірусом зупинився, рівень вакцинації сповільнюється, а рівень захворюваності – зростає. Економічне відновлення триває, рівень безробіття зменшується, а фондові ринки - майже рекордні. Проте споживачі платять вищі ціни на газ та інші товари. Байден також намагався виконати свою обіцянку про більшу двопартійність [мова йде про подолання «розділеної Америки», коли суспільство фактично поділено навпіл – авт.], хоча переговори щодо законопроекту про інфраструктуру тривають у Сенаті».
До речі, соціологи наголошують, що підтримка (або її відсутність) Байдена чітко йде по контурах політичних уподобань американців: його підтримують 90% демократів, 48% незалежних та 12% республіканських виборців. Дійсно, ніде правди діти: Джо Байдену поки не вдалось «об’єднати Америку», а це – одна з його передвиборчих обіцянок. Також є правдою те, що Сполучені Штати зараз страждають не менше інших від COVID-19: рівень вакцинації населення продовжує бажати кращого: в державі відбувається «епідемія серед невакцинованих», серед вакцинованих збільшується невдоволення тим фактом, що вони наражаються на небезпеку через невакцинованих, а останні, в свою чергу, не бажають створення «вакцинного гетто» (коли держава почне ненав’язливо примушувати громадян щепитись, в протилежному випадку створюючи досить незручні перешкоди, як от щотижневе тестування).
Очевидно, що соціологія ще буде змінюватись. На те США і оплот демократії (принаймні, так багато хто вважає). Це не путінська Росія чи Білорусь, наприклад, в яких незрозуміло навіщо існують соціологічні компанії. Проте і ліберальні демократії можуть на певному етапі свого існування поставати перед проблемами, які не просто розв’язати.
Такою проблемою є Путін. Вірніше – путінська Росія. Яка навряд зміниться з приходом нового керманича (Шойгу чи Навального, не важливо). А от США та колективному Заходу якось доводиться з тою Росією мати справу. Розгрібати справи «Північного потоку – 2», наприклад. Курт Волкер в свіжому матеріалі для CEPA висловив дуже адекватну думку, що не так з політикою демократичного світу щодо Московії. Власне це: постійне бажання Заходу уникнути конфронтації, постійне бажання розділяти проблеми та хибне уявлення США, що ліберальна демократія настільки подобається всім та всюди, що весь світ тільки і чекає, як долучитись до цієї самої демократії.
Що ж, варто почитати аргументацію Волкера в оригіналі. Проте якось моторошно стає після того прочитання: дійсно, в світі більше недемократичних режимів, ніж демократичних. А хто сказав, що вони бажають долучитись до ліберальної демократії? Френсіс Фукуяма? Але то було давно і якось вже практикою доведено, що таліби не хочуть носити смокінги, Китай точно не хоче долучатись до винаходу Греції, а Московія… Ну Ви самі в курсі. Путін крутить-вертить наївність та договороздатність Заходу як хоче. Не він, в принципі, це винайшов, але старий кдбшник цим вдало користується. Ну і очевидно, що Захід полюбляє принцип «мухи окремо, котлети – окремо». Можна Путіна і посварити, але продати турбінку в окупований Крим чи газ купити – то ж business as usual, а не політика.
Україні варто сподіватись виключно на себе. І відповідальних політиків, які можуть нас втримати на плаву в цьому світі цинізму та «бізнесу як завжди».