Такі події ставлять процес висунення різного роду версій фактично “на конвейер”. Тому, одразу варто зауважити, що Білорусь є перетином геополітичних інтересів Росії та Заходу. Це означає, що ситуація в цій країні обумовлена не тільки внутрішніми, але й зовнішніми факторами. Таким чином, усі слова, що зараз міцно увійшли в лексикон політичної публіцистики (гібридна війна, розхитування або дестабілізація ситуації) застосовні і до Білорусі. Вся ця складність вимагає серйозних наукових досліджень, які б включали вивчення внутрішньо білоруських соціальних суперечностей, інтересів геополітичних гравців, мотивів білоруської влади та боротьби в середині білоруської економічної і політичної еліти. Ми ж можемо робити лише припущення, щодо того, чим керуються гравці на білоруському політичному плацдармі.
Центральною подією, на наше переконання, яка стимулює осмислення білоруських виборів є затримання бойовиків “Вагнера” під Мінськом. Перша наша теза (приймаючи версію про те, що кінцевим пунктом вагерівців була саме Білорусь) полягає в тому, що поява цих людей в Білорусі пояснюється в логіці політичних інтересів. Адже все, що відбувається в соціальній реальності, тобто у відносинах між людьми, є результатом діяльності самих людей, що, як правило, узгоджується з їх цілями та інтересами.
Мотиви Росії. Для розуміння російської політики відносно Білорусі важливо артикулювати ключові її інтереси. До них, по-перше, належить інтеграційний процес двох країн, якому останнім часом, хоча і точково, почав пручатися Лукашенко. По-друге, вочевидь, Білорусь є важливим елементом в системі безпеки Росії в її конфронтації із Заходом. Тому контроль над цією країною є життєво необхідним для РФ.
Ключове питання, яке виникає у зв’язку із присутністю “Вагнера”, полягає в тому, навіщо Росії дестабілізувати ситуацію в Білорусі? В тому, що “Вагнер” це спосіб підіграти діючому президенту виникає багато сумнівів, адже ризики пов'язані із арештом бойовиків виглядають очевидними. Перебування вагнерівців у Білорусі несе іміджеві втрати для Росії. Це стає черговим приводом нагадати про те, що використання пафосної риторики “братства народів”, спільності історії та майбутнього є лише драматургічними прийомами для прикриття безкомпромісності, цинічності та жорстокості сучасної політики. Особливо це важливо у сенсі зміни образу Росії в очах білоруського суспільства. В цьому ж контексті вагнерівці розкривають силову методологію російської зовнішньої політики. Іншим ризиком для Росії виглядає виникнення нової точки кооперації між Білоруссю та Україною, які опиняються в ситуації спільної загрози. При цьому в оточенні білоруського президента навряд чи є ілюзії стосовно ролі РФ у війні в Україні. Це означає усвідомлення можливих перспектив Білорусі, якщо вона не спроможеться дати адекватну відповідь російському втручанню. Отже, ця подія може посилити опір російському поглинанню Білорусі як в місцевих елітах, так і в суспільстві. Тому не дивно, що виправдовувати присутність бойовиків довелось особисто Путіну.
Одним із варіантів того, чим може мотивуватися Росія є підштовхування білоруської влади до силового варіанту, щоб спровокувати Захід на жорстку відповідь, в розрахунку на те, що Білорусь відновить дрейф в бік інтеграції з РФ.
І, врешті, “Вагнер” це спосіб залякування білоруської політичної еліти і особисто Лукашенка, з метою застереження від неправильних з російської точки зору дій і загравання із Заходом. Україна ж є матеріалізацією страху Лукашенка “втратити країну”.
Загрози і можливості білоруської влади. Крім того, що "Вагнер" представляє загрозу, для білоруської влади випала нагода отримати вигоду із факту затримання. О. Лукашенко і той режим, який він персоніфікує є відверто проросійським, попри те, що білоруський президент іноді демонструє певну принциповість у білорусько-російських відносинах. Все ж, арешт вагнерівців дозволяє президенту виступити в якості гаранта безпеки і дає можливість заявляти, що "перше питання - це зберегти країну, а вибори - друге". Нагода виступити проти російської політики в Білорусі для Лукашенко є вдалою і в контексті того, що опозиційний електорат є досить скептичним відносно Росії. Крім цього, це додаткова можливість для демонстрації Заходу того, що для його політики в Білорусі не все втрачено.
Водночас, присутність “Вагнера” та інших російських агентів у Білорусі створює передумови для легітимації посилення контролю в країні, через запровадження безпекових заходів. Про що, власне, були одразу повідомлені усі кандидати на білоруських виборах.
Але використання усіх цих можливостей має одну умову: якщо у режиму є достатньо політичної волі та принциповості, а також впевненості у власних спецслужбах і військовій силі. Жорсткість з якою влада поводиться із вагнерівцями та Росією вселяє надію, що ця подія стане імпульсом до відновлення білоруської суверенності.
Україна. Для України агресивне російське втручання в білоруські справи з одного боку є загрозою виникнення нової зони напруги. Для усіх учасників цих процесів це означатиме збільшення навантаження на існуючі людські, фінансові, інформаційні та організаційні ресурси, що в умовах коронавірусної кризи є розкішшю навіть для Росії. В будь-якому разі, єдиноможливою реакцією України є посилення безпеки на кордонах в кооперації із Білоруссю, що наразі і відбувається. У цьому контексті, перед Україною відкриваються і політичні можливості зближення із Білоруссю у спільному протистоянні спільним же загрозам. Очевидно, що з огляду на геополітичні інтереси для України Білорусь-союзник є кращим варіантом, ніж Білорусь-сателіт РФ. А лавіювання білоруської влади між Заходом та Росією означає, що у цьому напрямку перед Україною відкрите досить велике вікно політичних можливостей.
Мораль. Варто також сказати і про те, про що говорити не зовсім прийнято. Проблемою сучасних міжнародних відносин, як і наук, що їх вивчають є ігнорування інтересів суспільств, що втягуються у політичну боротьбу еліт. Realpolitikздійснюється не в межах парадигми моральної політики, яка спирається на принципи збереження життєвого світу індивіда та суспільства. Натомість, вона втягує людей в історичні процеси проти їх волі, чим здійснює масштабне насильство над свободою та правом на спокійне і забезпечене життя. Будь-який імперіалізм, в тому числі і путінський, виснажує загальносуспільні ресурси, паразитує на праці людей, підвищуючи для них економічні, військові та ментальні ризики. Для боротьби із агресивною політикою імперіалістичних країн необхідна не лише військова сила, але й зміна політичного дискурсу на міжнародному рівні, для того, щоб декларована турбота про права та інтереси людини стала системоутворюючим принципом міжнаціональних відносин і колективного протистояння сучасній формі варварства або так званої Realpolitik.
Олександр Ковтун, кандидат соціологічних наук, Хмельницький інститут соціальних технологій, спеціально для Інституту демократизації та розвитку.