При цьому не існувало ніяких обмежень на повернення. У різні періоди та у різних обставинах її характер також був неоднаковим. Політичного характеру білоруська еміграція набуває із включенням Білорусі до складу Російської імперії, коли з кінця ХVІІІ ст. внаслідок репресій з боку царського режиму білоруські землі покидала значна частина людей.
Масовістю відзначилась друга хвиля білоруської еміграції, яка стала результатом першої світової війни, революцією 1917 в Російській імперії, а також окупації Білорусі Німеччиною та Польщею. Спрямовувалась ця хвиля як за межі колишньої імперії, так і у новостворену РРФСР.
В період між двома світовими війнами білоруська еміграція мала три основні течії: 1) політична еміграція, яка складалась з представників Ради, уряду і військових Білоруської Народної Республіки (БНР). Крім цього до еміграції було змушене вдатись керівництво партії білоруських есерів та представники інших національних організацій і груп; 2) трудова селянська еміграція, в результаті якої селяни Західної Білорусі переселялися в Америку та Західну Європу; 3) еміграція з Радянської Білорусі.
Найбільш чіткого політичного характеру білоруська еміграція набула у 20-30-х роках ХХ ст. Після встановлення радянської влади прихильники БНР були змушені тікати від масштабних переслідувань.
Найбільш чисельна хвиля еміграції була спровокована ІІ Світовою війною. В її основі були представники організацій, що були утворені на території Білорусі в період німецької окупації. Тут варто відзначити, що це були не тільки спільники нацистів, але й ті, хто намагався просувати та відстоювати ідею незалежності Білорусі.
Традиційними напрямками еміграції та центрами білоруської діаспори є як ближнє зарубіжжя: Росія, Латвія, Литва, Україна, так і американський континент, зокрема, США.
Загалом, політичні та ідеологічні основи діяльності білоруської еміграції були засновані на принципах: засудження та ворожості відносно комуністичних режимів, відстоювання ідеї БНР та незалежної Білорусі та створення білоруських представництв в країнах проживання білорусів. Варто відзначити, що білоруська діаспора не є цілком консолідованою. Після приходу до влади Лукашенка у 90-х рр. в ній відбувся серйозний розкол на прихильників та противників нового президента, хоча до цього білоруська діаспора в цілому виступала за демократичні перетворення в Білорусі, а значна її частина виступала проти форсованого зближення з Росією, вбачаючи в цьому загрозу. На початкових етапах формування білоруська діаспора взагалі частково асимілювалась та вливалась до російської чи української діаспори. Але сьогоднішні події в Білорусі дають новий імпульс для політичної еміграції та формування інституціонально сильної діаспори. Хоча тут варто відзначити, що для режиму Лукашенка загалом характерні періодичні сплески міграційних хвиль, які мають чіткий політичний аспект. Достатньо згадати, наприклад, вибори президента у 2010, після яких протести у грудні цього року спровокували режим до репресій та переслідувань активістів та опозиціонерів. Основним напрямом еміграції тоді традиційно стала Литва, особливо Вільнюс.
У міжвиборчий період, коли репресії режиму зменшують свій масштаб та інтенсивність, а внутрішня ситуація стає більш спокійною еміграція з Білорусі набуває типового для Східної Європи характеру: виїжджають в основному молоді люди для навчання та роботи. Звичайно, що далеко не всі з них повертаються на батьківщину. Але політичні потрясіння та відкочування режиму від демократії змушує молодих, амбітних та освічених шукати можливостей для життя та самореалізації за межами Білорусі. Кількість виїжджаючих з Білорусі за політичними мотивами на сьогодні не оцінена, але сьогоднішня білоруська криза відрізняється від інших. Репресії режиму перетнули кордони країни і безпека опозиціонерів та навіть спортсменів не гарантована і за кордоном. Останні події в Києві свідчать про те, що режим радикалізувався та готовий жорстко діяти і в інших країнах, демонструючи свою рішучість не тільки, власне, опозиції, але й керівництву цих країн. В тому числі Україні.
Але, навряд, це стане перешкодою для формування інституціонально сильної діаспори. Режим відверто показує свою жорстокість, що може зменшити кількість прихильників Лукашенка в середовищі діаспори. Діаспора, якщо вона здатна до утворення своїх діючих організацій може виступати активним учасником політичних відносин. Крім цього, діаспора часто виступає й агентом впливу.
У будь якому разі, сплеск еміграції з Білорусі - це фактор ризику у довгостроковій перспективі. Мова не тільки про політичну еміграцію, яка потенційно може бути вагомою силою у протистоянні режиму. Але й про освітню і трудову міграцію. Загалом, інтеграція вихідців із Східної Європи у приймаючих країнах Європи не є уже й такою проблемною. Через сусідство із країнами ЄС європейський культурний вплив у Білорусі є досить вагомим, що забезпечує сприятливі умови для можливої інтеграції, наприклад, білоруської молоді. Типовою поведінковою стратегією тут є зміна країни постійного місця проживання. Для білоруського суспільства це звісно втрати. Захід матиме і свої вигоди від білоруської кризи. Відомо, що найважливішим капіталом є людський. Білоруська політична криза провокує амбітних та небайдужих людей, особливо молодь, шукати кращі можливості для себе. Країни ЄС надають їм досить багато можливостей для цього та використовують для власного розвитку. Звичайно, для білоруських емігрантів окремо стоїть питання про елементарну безпеку і фізичне виживання.
У цьому контексті для режиму виникає декілька принципових питань: яка міра шкоди для перспективного розвитку людського капіталу Білорусі від намагань режиму себе стабілізувати та подолати внутрішню опозицію? Наскільки потужним може бути політичний спротив білоруської діаспори, що формується під впливом репресій з боку режиму? І нарешті: наскільки незалежною буде Білорусь у майбутньому? Ці питання є надзвичайно болючими та важливими для розвитку Білорусі.