Кавказ завжди був вузлом геополітичних суперечностей різних міжрегіональних та регіональних лідерів. З огляду на суттєвий вплив гірської місцевості на формування культурної різноманітності дуже складною є етнополітична карта цього регіону з низкою невирішених територіально-політичних проблем, як у межах Південного Кавказу, так і Північного.
В основі сучасного конфлікту – справедливі прагнення Азербайджану щодо відновлення своєї територіально-політичної цілісності і поширення свого суверенітету на Нагірний Карабах, який вже тривалий час є самопроголошеною державою. На боці таких вимог Азербайджану й сучасне міжнародне право. Їх підтримує і держава Україна. Але очевидно, що на перебіг цього конфлікту впливають і надалі впливатимуть такі регіональні держави, як Росія та Туреччина.
Причому Росія як спадкоємиця радянської імперії розглядає весь Кавказ як сферу своїх особливих інтересів. Водночас Туреччина, спираючись на свій достатньо потужний військовий потенціал та враховуючи історичні традиції, починає активно виступати захисником всього тюркомовного світу, у тому числі й Азербайджану. Разом з тим, кремль прагне не лише обмежити вплив Туреччини, але й послабити самостійницькі амбіції Вірменії, які при чинній владі суттєво зросли. Тобто, покарати цю владу за надмірну самостійність і цілковито прив’язати Вірменію до свого державного організму – одне з головних завдань путінського режиму.
З огляду на такі передумови українців та міжнародне співтовариство загалом цікавлять такі питання: хто переможе в цій війні? чи реальним є прямий воєнний конфлікт Росії та Туреччини? І який інтерес чи небезпеки для України внаслідок розгортання цих подій. Дати відповіді на всі ці питання дуже непросто через обмаль об’єктивної інформації, бо всі сторони подають заангажовані дані.
Зіставлення військових потенціалів Азербайджану та Вірменії разом з Нагірним Карабахом є очевидно на користь Азербайджану. Але для потужного наступу і звільнення своїх територій потрібна велика, мінімум утричі більша перевага, а такої Азербайджан не має. Водночас Вірменія через потужну діаспору може суттєво посилити свої військові можливості. Тобто Азербайджан може мати якісь територіальні здобутки лише за активної підтримки Туреччини.
Чи вступатиме безпосередньо в цей конфлікт Росія?
Очевидно, ні. Кремль буде шантажувати Вірменію з вимогами нових поступок в здачі державного суверенітету, надаючи натомість цій державу гібридну військову підтримку. Так що прямий конфлікт Росії і Туреччини є практично неможливим.
Що можна прогнозувати за результатами нової кавказької війни? Азербайджану можливо вдасться добитися деяких територіальних змін на свою користь, але взяти під повний контроль Нагірний Карабах очевидно не вийде. Вірменія своє чергою попаде в ще більшу залежність від кремля.
Чи вийде кремль ще більш міцним з цього конфлікту? Навряд, бо так чи інакше зазнає ще більших економічних втрат. Окрім того, можуть активізуватися в антиросійському напрямі тюркомовні народи Північного Кавказу. А це ще більші втрати для путінського режиму. І в цьому український інтерес. А ще і в тому прецеденті, що боротьба за відновлення територіально-політичної цілісності не втрачає своєї актуальності і може відбуватися за допомогою різних засобів.
Мирослав Дністрянський - науковець в галузі політичної географії та геополітики. Доктор географічних наук, доктор суспільно-економічних наук Українського вільного університету в Мюнхені, професор кафедри географії України Львівського університету ім. І. Франка.
Думка авторів та відвідувачів сайту може не співпадати з думкою редакції.
