Така ситуація є наслідком того, що суб’єкти політики не мають органічного зв’язку із суспільствами, які вони представляють. А використання штампів щодо свободи, прав, інтересів населення - це всього лише елементи “політичної мовної гри”.
На сьогодні політичні декларації щодо України та її окупованих територій досить однозначні: альтернативи відновленню територіальної цілісності України немає. Але внутрішня і зовнішньополітична обстановки поки складаються так, що у найближчому майбутньому такого відновлення скоріш за все не відбудеться. Причини для цього є внутрішніми та зовнішніми.
Але, попри складність ситуації, внутрішні передумови для реінтеграції та припинення конфлікту у самій Україні є.
Внутрішні передумови реінтеграції.
Усі дослідження внутрішньої соціально-політичної ситуації на непідконтрольних територіях Донбасу мають свої обмеження, тим не менш вони теж є важливим джерелом інформації. На непідконтрольних територіях було здійснено не одне дослідження, тому ми обмежимо наш аналіз найбільш показовими аспектами.
Відкритих “внутрішніх” соціологічних даних щодо ситуації в Л/ДНР не так багато. Одними із перших були опитування, проведені так званим “Центром соціологічних досліджень “Особливий статус” ще у 2015 - 2016 рр.. Попри те, що результати досліджень цього центру були досить оптимістичними відносно Л/ДНР, все ж у 2015 р. вони показали низьку підтримку “ополченців” та ДНР, а також невелику кількість патріотів Росії. При цьому підтвердивши велике значення “донбаської ідентичності”, що завжди було актуальним для регіону. У 2015 р. “Центр” презентував результати дослідження сприйняття соціально-економічної ситуації, підтвердивши те, що на той час в Донбасі склалась катастрофічна економічна ситуація. Так, за результатами того дослідження проблемами, що вимагали невідкладного рішення були низькі доходи населення, відновлення миру і припинення бойових, безробіття.
Опитування “ззовні”, проводились як зарубіжними, так і українськими компаніями. Дослідження, проведене на замовлення берлінського центру вивчення Східної Європи (ZOiS) у 2019 р. виглядало ще менш оптимістичним для Л/ДНР. Дослідження було проведене методом телефонного інтерв’ю, за вибіркою, яка відображала характеристики Л/ДНР. Результати ZOiS продемонстрували суттєвий розкол населення Л/ДНР в питанні щодо статусу цих територій. Співвідношення виглядало так: у 2019 р. за повернення до України в тому чи іншому статусі виступало в цілому 54,5% респондентів, входження до складу РФ підтримували загалом 45,5% опитаних.
Табл.1: Статус Л/ДНР в різних дослідженнях (2019)
Крім цього, по обидві сторони лінії розмежування спільними є запит на встановлення миру, відсутності збройного конфлікту, безпеки, стабільного і прогнозованого майбутнього, відкриття кордонів на лінії зіткнення. Об’єднавчими для населення Донбасу по обидва боки є загальнолюдські цінності та збереження життя, безпека, а також перспективи економічного розвитку. Попри різницю в політичних поглядах, спільна соціально-економічна ситуація є можливою основою для примирення. При цьому, дослідження, що стосуються об’єднавчих цінностей в Донбасі, місцевий ресурс DNR Live у 2019 оприлюднив такі результати: головними об’єднавчими факторами для жителів “ДНР” та жителів “Південно-сходу України” є спільна історія (для 31, 6%), а також російська мова та культура (для 29, 1%), 14,9% респондентів відповіли, що об'єднуючим фактором виступає менталітет. У свою чергу, 12,6% учасників опитування заявили, що жителів Донбасу і Південного Сходу України об'єднують родинні зв'язки. 3,2% опитаних назвали інші об'єднуючі чинники. У тому числі спільна релігія і загальне неприйняття українського націоналізму. В цей же число входить певний відсоток опитаних, які вважають, що жителів ДНР і Південно-Східної України не об'єднує нічого. 8,6% не змогли відповісти. Опитування проведено на вулицях Донецька і Макіївки в листопаді 2019. Всього було опитано 778 респондентів
Попри те, що території Донбасу не є повністю ідеологічно втраченими для України і серед населення є досить великий запит на повернення до її складу, все ж ключовою проблемою Донбасу по обидві сторони лінії розмежування є делигітимізація політичних еліт, яка почалась ще в 90-х роках. Вона визначила й особливості сприйняття населенням сучасних подій в регіоні. Домінуючим є впевненість у тому, що центральна влада не представляє інтереси суспільства, а політичний процес є боротьбою різних елітних угрупувань, жертвою якої стає народ. Це ускладнює просування української офіційної повістки в регіоні. Тому для багатьох на Донбасі війна не є російсько-українською, а є олігархічною. Саме нелигітимність центральної української влади та її нездатність просувати культурну політику, прийнятну для усіх регіонів є основною перешкодою реінтеграції Донбасу. І, як зазначає І. Кононов1, справа не в “унікальності” власне Донбасу. Така ситуація (конфлікту, сепаратизму) ймовірна і для Галичини. Справа у нерозумінні специфічності України, яка має одну з найскладніших регіональних систем у світі. Тому нездатність політичних еліт осягнути цей факт, робить їх неспроможними до реалізації об’єднавчої політики. Це відкриває можливості для різних спекуляцій з боку РФ, зокрема, гри на історичній пам’яті регіону та регіональних культурних травмах. При цьому, населення Донбасу великою мірою залишається лояльним Україні та пов’язує своє майбутнє з нею.
Попри суперечливість ситуації на непідконтрольних територіях важливим є відчуття населенням того, що воно стало жертвою політичної гри, а інтереси його ігноруються. Це є результатом глибоких соціальних нерівностей є та ознакою соціального розколу між елітами та населенням.
Зовнішньополітичний пат.
Попри те, що обстановка всередині самого Донбасу залишає широкі можливості для політики реінтеграції, зовнішньополітична обстановка менш сприятлива. Видається, що основні можливості реінтеграції Донбасу та повернення Криму пов'язані із надіями на майбутнє ослаблення Росії. Переговорний процес поки не орієнтований на нормалізацію відносин між Україною та Росією. Причини цього очевидні. Це і внутрішньополітична ситуація в Україні, і агресивність та лицемірність путінського режиму. Для України наразі орієнтація на примирення з Росією є небезпечною. Росія ж також обмежена у своїх можливостях йти на зустріч Україні. Тому, На перший погляд парадоксально, але принципово невиконувані мінські домовленості наразі є досить зручними для обох сторін. Сьогодні ні в кого немає сумнівів щодо того, що мінські угоди в принципі не створюють можливостей для врегулювання конфлікту.
У цьому контексті виникає багато питань про те, чому Україна погодилась на підписання та виконання цих угод. Основною передумовою того, що Україна пішла на перші мінські переговори була складна обстановка на фронті. Але у складному становищі опинилась не тільки Україна, але й Росія, яка зазнавала безпрецендентного економічного тиску з боку ЄС та США, що загрожувало їй і внутрішніми проблемами. Крім цього, для Росії було вкрай важливим продемонструвати свою прихильність мирному врегулюванню, знову ж таки, з огляду на політику західних санкцій.
Одним із найбільш суперечливих місць в Мінських домовленостях є так звана “формула Штайнмаєра”, згідно з якою конфлікт повинен був бути врегульований шляхом проведення в Донбасі місцевих виборів під наглядом місії ОБСЄ, а також надання тимчасового особливого статусу окремим територіям Донбасу, а згодом і постійного особливого статусу цим територіям. На ці умови Україна не погоджується, адже вбачає в цьому загрозу федералізації, на що розраховує Росія.
Таким чином, Мінські угоди мають сумнівний вплив на переговорний процес та загалом на процес врегулювання конфлікту. Але варто відзначити й те, що довкола “Мінська” складається досить непроста ситуація. В першу чергу це пов’язано із міжнародним значенням мінських угод, яке полягає у двох основних аспектах: пов’язаності із антиросійськими санкціями, та умовою для міжнародної підтримки України.
Найбільш значимою причиною того, чому Україна продовжує триматися за мінські угоди полягає в тому, що вони уможливлюють політику санкцій стосовно Російської Федерації як країни-агресора. На важливість Мінських угод для міжнародної підтримки України вплинула і самам Росія, яка домоглася включення угод до резолюції Ради безпеки ООН 2202, прийнятою у 2015 р. Таким чином, недотримання пунктів мінських угод – це порушення резолюції РБ ООН.
Також з мінськими угодами пов’язаний важливий дипломатичний майданчик “Нормандський формат”. Мінські угоди також пов’язані із Тристоронньою контактною групою у складі України, Росії та представників ЛДНР. Стосовно цього переговорного майданчика варто відзначити й те, що Росія намагається знизити роль “Нормандського формату”, надавши більшої суб’єктності “республікам”.
Є ще один важливий аспект принципової невиконуваності мінських угод: для українських еліт вони дають можливість завжди мати виправдання за неефективну реінтеграційну політику. Затягування переговорного процесу робить окуповані території постійно “тимчасовими”. Це стає підставою для невиконання і соціальних зобов’язань щодо внутрішньо переміщених осіб, які теж є “тимчасово” переміщеними.
Але крім цього, найважливішою перешкодою до припинення конфлікту та відновлення територіальної цілісності України є те, що не вирішена основна проблема - ігнорування інтересів населення. Власне, сприйняття серед населення цього конфлікту як боротьби елітних груп, цілковита недовіра до влади, соціальний розкол між нею та іншою частиною суспільства відображають характер соціального устрою як України, так і Росії. Політичні еліти в обох країнах керуються іншими цілями та інтересами, які напрочуд рідко співпадають із інтересами людей. При цьому, схеми інтерпретації подій нав’язуються шляхом агресивних пропагандистських кампаній, які зачіпають травмуючий досвід населення.
Саме це фундаментальне протиріччя є основною перешкодою до миру. Соціальна структура України й Росії обумовлює двосторонні відносини, характер яких наразі не відповідає інтересам суспільства. І, представляється, що перспективи вирішення цього протиріччя є досить туманними. Проблема Донбасу - це симптом загальної недуги, яка є наслідком протиріч сучасної світ-системи. Таким чином, врегулювання існуючих конфліктів та недопущення нових передбачає дещо більше, ніж переговори між ключовими гравцями. Сьогодні стоїть вимога переформатування соціальних режимів, в яких політика є інструментом обслуговування інтересів пануючих груп, а не захисту інтересів суспільних. І проблема ця ускладнюється тим, що мова йде не про окремі країни, а про глобальний економічний устрій, похідним від якого є існуючий формат міжнародних відносин.
1 Масова свідомість у зоні воєнного конфлікту на Донбасі / за ред. І. Ф. Кононова; ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» – Вінниця, ТОВ «ТВОРИ», 2018. – 230 с.