Згідно нього, серед іншого, припинили своє транслювання телеканали “112 Україна”, ZIK, NewsOne, введено персональні проти їх власника, громадянина України Тараса КОЗАКА. Чи є дане рішення проявом тиску на свободу слова, чи забезпеченням національної безпеки країни в інформаційній сфері, а також про його можливі юридичні та політичні наслідки ми розпитали експертів.
ПАВЛО ЛОДИН
Однозначно сьогодні інформаційна сфера є важливою складовою національної безпеки будь-якої держави - прикладів у світовій практиці можемо знайти безліч. Це стосується зокрема руйнівного впливу ЗМІ - хрестоматійним прикладом є Вільне радіо і телебачення тисячі пагорбів, яке прямо сприяло геноциду в Руанді в 1994 році. Тому існує чітка межа між захистом свободи слова і захистом національної безпеки країни. Указ президента ЗЕЛЕНСЬКОГО на основі рішення РНБО з практичним консенсусом голосування (тільки один голос проти) засвідчує власне про рішення в цілях нацбезпеки. Росія воює з нами і намагається знищити не тільки кулями, направленими в сторону захисників на сході України, а й інформаційною зброєю російської пропаганди, яку поширювали і дані телеканали.
Зрозуміло, що проросійські сили в Україні намагатимуться добитися відміни рішення через суди. Проте, видається, що перед його прийняттям таки серйозно попрацювали українські спецслужби, збираючи необхідну доказову базу. Так, в окремих ЗМІ вже з'явилася інформація, що причиною такого рішення стало власне звинувачення в фінансуванні тероризму, що й дозволило застосувати правовий механізм санкцій.
ОЛЕКСАНДР КОВТУН
Українському політичному класу ще належить навчитись контролювати своїх опонентів, не шкодячи демократії та не створюючи зайвих суперечностей у настільки складному суспільстві, як українське. Найкращим способом боротьби із інформаційними атаками агресора є солідарне, консолідоване та освічене суспільство. Це те, що поки не посилам жодній українській владі, якої б ідеології вона не притримувалась. І це є спільним для будь-якої пануючої фракції політичного класу, що у свою чергу свідчить про те, що політичні еліти перебувають у глибокому розколі із суспільством, інтереси якого зовсім не у пріоритеті. Також це можна пояснити природою політичного ринку, який може функціонувати лише спекулюючи на відмінностях та внутрішніх соціальних суперечностях.
Обмеження діяльності каналів “112 Україна”, ZIK, NewsOne – це одне з найбільш суперечливих рішень Володимира ЗЕЛЕНСЬКОГО. Воно має не лише переваги в контексті інформаційного протистояння з РФ, але й несе суттєві ризики для українського суспільства та персонально для самого президента. Значна частина його виборців мала надії на те, що націоналістична повістка в українському політичному дискурсі перестане бути домінуючою. Наразі, президент демонструє свою залежність від ідеологічних груп в українських елітах. Крім цього, це рішення є наслідком не тільки інформаційного протистояння України й Росії, але й міжфракційних суперечностей в середині політичного класу. Я̀кби прихильники цього рішення не заперечували загрозу демократії та свободи у нашій країні, очевидно, що заборона цих ЗМІ не має підтримки у великої кількості людей. Так чи інакше, але можливості висловлення поглядів відмінних від де-факто державної ідеології сьогодні скорочуються. У цьому контексті, Україна стає схожою на Росію, де обмеження свободи слова також обґрунтовуються «національними інтересами».
Варто відзначити, що відповідні ЗМІ виконували і функцію каналізації невдоволення частини населення, яке не є націоналістично налаштованим, але цілком може бути патріотичним. Таким чином, напруга, яка раніше мала безпечні виходи, цілком може стати підґрунтям для прихованого спротиву. Та обставина, що заборона каналів співпала із розповсюдженням інформації про нібито заборону Булгакова, додає ситуації «пікантності».
Таким чином, опозиційні проросійські сили втратили суттєву частину своїх медіа-ресурсів. Звичайно, це матиме наслідки і для інформаційного впливу РФ. Але досвід СРСР, з поміж усього іншого, продемонстрував, що тотальні заборони призводять тільки до внутрішнього дискомфорту та поширення самвидаву. А це у кінцевому результаті грає не на руку владі.
СТАНІСЛАВ ЖЕЛІХОВСЬКИЙ
Вважаю, що підписання президентом Указу № 43/2021 є нічим іншим, як захистом національної безпеки України. Адже в добу повномасштабної гібридної війни, від якої Україна страждає ось уже сім років поспіль, інформація є чи найбільшою зброєю в руках того, хто якраз таки нічого спільного із демократією та свободою слова немає. І це — Російська Федерація.
Хочу нагадати, що саме агресивна кремлівська пропаганда, що включала антиукраїнські та антизахідні наративи, підготувала підґрунтя для спецоперації з окупації Криму та Донбасу. І це лише мінімум тих поставлених цілей, які Кремль зміг досягнути у 2014 році. Адже усі ми добре пам’ятаємо про події в Одесі, Харкові та деяких інших українських населених пунктах — коли хвилю так званої «російської весни» (термін-винахід тієї ж таки путінської пропаганди) вдалося зупинити завдяки, зокрема, забороні трансляції на території України аудіовізуальних ЗМІ РФ.
Варто зазначити, що українські громадські організації, які протидіють дезінформації, наполягають, що санкції, введені проти так званих «каналів МЕДВЕДЧУКА» не становлять загрози свободі слова. Адже, на їхню думку, канали «112 Україна», ZIK, NewsOne є інструментами іноземного впливу, що становлять системну загрозу інформаційній безпеці України.
Вітають рішення офіційного Києва і на Заході. Так, США підтримали зусилля України з протидії зловмисному впливу РФ на захист «суверенітету й територіальної цілісності». Схожу думку поділяють і в Євросоюзі — як на наднаціональному рівні, так і в окремих державах-членах.
Зазначені приклади є більш ніж промовистими, адже той таки ЄС далеко не одразу прийшов до схвалення подібних методів протидії дезінформації РФ. Варто нагадати, що на початку агресії останньої проти України рішення щодо заборони трансляції російських медіа Брюссель сприйняв доволі критично. І лише згодом, самими обпікшись, європейці зрозуміли деструктивну силу сучасної російської пропаганди.
Також хочу провести паралелі з іншою подією, що відбулася буквально цими днями. Мається на увазі проведення в Донецьку так званого «форуму», на якому терористичні угруповання «ДНР» і «ЛНР» представили доктрину «Російський Донбас» (передбачає захоплення усіх територій Донецької та Луганської областей України). На зазначений «шабаш» якраз таки й злетілисяпредставники російських пропагандистських ЗМІ, щоб як висвітлити картину під найбільш потрібним «соусом», так і закликати Росію приєднати до себе Донбас.
В таких, зокрема, обставинах й приходить усвідомлення правильності прийняття, на кшталт запровадження санкцій стосовно проросійських телеканалів, рішень. Адже це ніяким чином не є питанням свободи слова. Це питання — виживання держави як такої.
ЄВГЕН МАГДА
Говорячи про санкції, які запровадив Володимир Зеленський проти трьох російських каналів, потрібно звернути увагу на наступне - по-перше, стає все більш очевидним, що вони готувалися в координації із західними партнерами.
Про це свідчить високий рівень секретності під час підготовки і несподіваний характер оголошення, також подальші заходи, на кшталт перевірки боєготовності українських сил на лінії зіткнення. Раніше подібні дії української влади не були настільки синхронізовані між собою.
По-друге, українська влада напевно скористалася ситуацією, яка склалася після оголошення вироку Алєксєю Навальному у Москві. Його засудили до 3-х з половиною років позбавлення волі. Відповідно, виник позитивний для України інформаційний фон, адже «колективний Захід» почав критикувати Росію, таким чином збільшив зусилля своїх спеціальних розвідувальних служб, і в цій ситуації Україна оперативно запровадила санкції проти проросійських каналів.
Наступний аспект, на який варто звернути увагу - це прагнення Зеленського нейтралізувати машину з дезінформації та трансляції кремлівських наративів всередині України, адже саме проросійські канали, я думаю, що до цього висновку швидко прийшли на Банковій, зіграли найбільшу роль у тому, що рейтинг Володимира Зеленського суттєво зменшився протягом 2020р. І заборона на мовлення 3-х проросійських каналів свідчить про те ,що Зеленський має намір боротися за власне політичне майбутнє.
Також треба звернути увагу ще й на те ,що для Зеленського було принципово важливо продемонструвати, що він спроможний зробити те, чого свого часу не зробив Петро Порошенко, хоча політичні обставини є суттєво іншими, адже восени 2018р., коли наближалися президентські вибори, простір для політичних маневрів Порошенка був суттєво звужений. Про це свідчить зокрема процедура затвердження парламентом воєнного стану, який рішенням Верховної Ради у листопаді 18-го року, після захоплення росіянами українських військових моряків був скорочений з двох місяців до одного. Оскільки в грудні мала розпочатися президентська кампанія.
Юридична чистота рішення виглядає звичайно не бездоганною, і експерти сьогодні жваво прогнозують можливість оскарження цього рішення у судах. Якщо це станеться, то ми почуємо про «договорняк» між Зеленським та Медведчуком з високою долею вирогідності, і в такому разі процес падіння рейтингу Володимира Зеленського продовжиться. Якщо ні, то Зеленському доведеться робити нові кроки, адже для проросійських сил він вже позиціонував себе як чужий, чужий проти якого ті будуть боротися достатньо серйозно.