В Україні досить великі надії покладають на внутрішню дестабілізацію, як фактор боротьби із путінізмом. Але останні соціологічні заміри в Росії свідчать,що російське суспільство поки що не готове до жорсткого протистояння з режимом. Але внутрішнє невдовлення населення не обов’язково має вираження у відкритих протестах. Форми протестної активності є різноманітними: це не тільки традиційні протестні акції, але й “розумне голосування” та інші форми протесту, які не передбачають прямої конфронтації. Для Росії ненасильницькі форми протесту особливо актуальні, адже будь-які авторитарні режими схильні до непропорційної агресії відносно опозиційних груп. Але протестна енергія не зникає, а її придушення змушує шукати інших форм свого вираження.
Сьогодні немає або дуже мало досліджень, які намагались би встановити зв’язок між міграційними намірами та протестними настроями, але все ж існуючі розвідки, принаймні, дають підстави для певних гіпотез.
Поки путінський режим в Росії залишається стабільним і рівень протестних настроїв суттєвими коливаннями не відзначається. Останнім часом, за результатами досліджень [див., наприклад: https://fom.ru/obshchestvo/11090], рівень протестності та критики влади навіть дещо знижується. Можливо, це пов’язано із постковідною стабілізацією.
І хоча путінізм для росіян поки що залишається безальтернативним, все ж рівень його підтримки відрізняється в залежності від тієї чи іншої групи: вікової чи статусної. Відомо, що найменш пропутінською є російська молодь. Вона і найбільш активно проявляє свої протестні наміри. Чверть молодих росіян у віці від 18 до 24 р. готові взяти участь у протестних акціях проти падіння рівня життя та на захист своїх прав. Найменш протестно налаштована вікова група 55+. Рівень протесту залежить і від політичних уподобань. Найменше протестність виявляється серед прихильників Путіна і найбільше серед тих, хто його не підтримує: 7% і 35%, відповідно.
Попри те, що не варто говорити про масові протестні акції в Росії найближчим часом, все ж це не означає відсутності проблем. Особливо це стосується молоді. Саме у цій групі відзначається найбільший міграційний потенціал. Серед молоді віком 18-24 роки, загалом 48% виражають бажання виїхати за кордон на постійне місце проживання (відповіді безумовно так (18%)+ скоріше так (30%)). У групі 25-39 років ці показники, відповідно, наступні: 14% і 19% [https://www.levada.ru/2021/06/09/emigratsiya-2/?utm_source=mailpoet&utm_medium=email&utm_campaign=newsletter-post-title_81]. З огляду на рівень підтримки путінізму серед молоді та її протестний потенціал, цілком виправданою видається гіпотеза стосовно того, що міграційні настрої російської молоді можуть бути формою протесту проти погіршення соціально-економічних умов в РФ. Адже попри невелике зниження загального рівня протестності в Росії зростає інший показник: відчуття власної несвободи у цій країні: з 2014 по 2021 рр. частка тих, хто не вважає себе вільним в російському суспільстві зросла з 22% до 35% [https://www.levada.ru/2021/06/04/prava-i-svobody/?utm_source=mailpoet&utm_medium=email&utm_campaign=newsletter-post-title_81]. Найменше це відчуття характерне, звісно, для пропутінських росіян, тобто більш старших людей.
Такі міграційні настрої молоді є тривожним симптомом для і без того пасивного російського російського суспільства. Потенційна втрата значної частки найбільш активної його частини з одного боку посилюватиме інерційність, а отже і консервуватиме путінізм, з іншого боку, таке суспільство буде все менш спроможне до технологічної та політичної модернізації. Але тут також варто враховувати вичерпність тих ресурсів, на які опирається путінізм. Поки він здатен за рахунок продажу енергоносіїв та сировини підтримувати відносно високий рівень життя та споживання, його стабільність буде залежати від ефективності пропаганди. Але в умовах переходу до екологічної нейтральності, опора на традиційні для Росії джерела доходів - є сумнівною в довгостроковій перспективі. Таким чином, в середині самої Росії сьогодні визрівають суперечності, які можуть бути зняті тільки глибокою трансформацією економіки, політики та культури. І хоча сьогодні важко прогнозувати такі трансформації, безсумнівним залишається одне: об’єктивні обставини, що виникають у російському суспільстві залишають все менше варіантів його розвитку: або цілковите повернення до феодалізму або політична та економічна модернізація. Адже процеси на пострадянському просторі, зокрема в Білорусі, вказують на те, що існуюча управлінська модель путінської Росії життєво неспроможна в перспективі.
Варто відзначити, що потенціал для прогресивних перетворень в Росії є. Це країна з давніми демократичними традиціями (подобається це комусь чи ні), які сягають Новгородського князівства, потужним інтелектуальним та культурним потенціалом. Тому міграційні настрої молоді - це зайве свідчення того, що далеко не усі в Росії задоволені існуючим порядком речей в своїй країні і готові виражати свій протест у різних формах.