• понеділок 26-го вересня 2022
  • Меню

Фронтир Європи. Україна рятує світ від путінської тиранії

04:06, 10-го березня 2022 · Джерело: institutedd.org

Фронтир Європи. Україна рятує світ від путінської тиранії
Не секрет, що сучасний світ за останні роки сильно змінився. Якщо іще кілька десятиліть тому поділ земної кулі на сфери впливу було усталеним явищем, з перманентними кризами та військовими конфліктами у тих чи інших регіонах, то тепер, в посбіполярну добу, людство шаленими темпами рухається у напрямку побудови глобального суспільства, де міжблоковому протистоянню, здавалося, мало б бути відведене місце хіба що на сторінках підручників з історії, аніж у новітніх геополітичних реаліях.

Втім, не всі держави погоджуються із нинішнім станом речей. До таких слід віднести Російську Федерацію.

Після приходу до влади в РФ Владіміра Путіна й поступового зміцнення її економічної потужності, процес пробудження імперської свідомості поступово почав набирати обертів. І, варто визнати, не лише в наративах владної верхівки, а й у підживленій тотальною пропагандою свідомості більшої частини російського населення. Так, наслідком путінського неоімперського синдрому в різних країнах світу стали: розв’язання (або долучення до вже існуючих) військових конфліктів, здійснення політики економічного та енергетичного шантажу, чинення перешкод зовнішньополітичному вектору розвитку тощо.

Одним із найбільш виразних проявів неоімперської політики Кремля виявилося в його невдоволенні євроінтеграційними процесами України. Зазначене переросло у відкритий тиск Москви на Київ та вторгнення на українську територію.

Окупація й незаконна анексія Криму, розв’язання війни на Донбасі, а також повномасштабна наступальна операція призвели не лише до негативних наслідків для України в сенсі значних людських та економічних втрат, а й принесли зовсім невтішні результати для самої РФ. Наслідки путінського експансіонізму не заставили себе довго чекати: Росію було виключено з Групи восьми, запроваджено світовими акторами серйозного режиму санкцій проти ключових секторів російської економіки, зупинено право РФ в Раді Європи, розпочато процес запровадження проти Москви енергетичного ембарго, з’явилися сигнали щодо внесення Росії до списку країн-спонсорів тероризму тощо.

Як результат, РФ все більше почала протиставляти себе вільному світу, перетворюючись на державу-парію. А російський уряд склав список «недружніх країн», до якого, разом зі США та членами Євросоюзу, увійшла й Україна.

Варто зазначити, що підґрунтя для тотальної агресії закладалося Путіним вже давно. Чого лише варта реакція Москви на новостворені та схвально зустрінуті цивілізованими державами ініціативи Києва. Підписання ж Угоди про асоціацію з ЄС, надання Україні статусу партнера із розширеними можливостями НАТО і передового оборонного озброєння взагалі приводило Кремль у шаленство, через що останній почав відверто шантажувати Україну та її західних партнерів, висуваючи божевільні ультиматуми, котрі пізніше перетворилися на вимоги для припинення повновимірної війни, яку російський тиран віроломно розпочав 24 лютого 2022 року.

Втім, українці почали чинити героїчний опір окупанту. А санкції, які нарешті засяяли усіма барвами веселки, виявилися не в міру болісним ударом, розпочавши прискорення краху російської економіки.

Тому уряд РФ, розуміючи невідворотні збитки від своїх дій, розпочав проводити повне розграбування російських золотих запасів. Подібний сценарій мав місце в СРСР ще у 1979 році — під час початку війни в Афганістані. Поки громадяни Союзу брали участь у спецоперації зі зміни влади в Афганістані, керівництво СРСР за копійки скуповувало 95% усіх алмазних запасів країни.

Те ж саме відбувається у теперішній Росії. Так, Центральний банк штучно тримає курс рубля в межах 110-120 рублів за долар США, тим самим забезпечуючи наближеним особам можливість купувати золото та валютні резерви за низькою ціною. Але коли все буде скуплено, курс просто відпустять і він злетить до небес, з прогнозованими для РФ наслідками. Й те, що Путін доручив розслідувати, куди витрачалися кошти, виділені на розширення «русского мира», є дуже хорошою ознакою, адже кремлівський керманич фактично хоче зняти з себе відповідальність за напад на Україну.

Хай там як, Росія через свою агресивну політику, приправлену цинічною пропагандою та злочинами проти людяності, опинилася за межею цивілізованого світу. Цілком вірогідно, конфронтація із Заходом продовжуватиметься і Путін надалі вестиме країну до тотальної ізоляції та самознищення.

Україна ж, навпаки, все більше відіграє роль фронтиру вільного світу перед лицем здичавілого «русского мира». Захід інтенсивніше почав підтримувати Київ у європейських устремліннях. Прикладом чого може слугувати прийняття Європарламентом переважною більшістю голосів резолюції, що закликає «працювати над наданням Україні статусу кандидата в члени ЄС».

Дійсно, значення України має колосальне значення для безпеки й процвітання континенту. Як і сотні років тому наддніпрянські пагорби продовжують бути форпостом, який стримує численні хвилі варварських і деспотичних орд зі сходу та півночі. А народ, який на них проживає, — хвилерізом, об який вони розбиваються.

 Вільному світу потрібно іще більше усвідомлювати роль України в глобальній архітектурі. Адже від того, якою буде колективна реакція на дії агресора, залежатиме подальше існування демократії як такої, без якої людство однозначно зануриться у ту ж пітьму, що і путінська Росія, яка тільки й марить про те, як розшири свою експансію.

«Якщо сьогодні ми не відповімо на напад Путіна на глобальний світ і стабільність, то завтра ціна свободи, у тому числі й для американського народу, буде значно вищою», — дуже влучно у цьому контексті заявив президент США Джозеф Байден, наголосивши, що «Україна ніколи не стане перемогою Путіна, який може взяти місто, але ніколи не зможе утримати країну».

Автор
Станіслав Желіховський
кандидат політичних наук, провідний фахівець Дипломатичної академії України імені Геннадія Удовенка при МЗС
Думка авторів та відвідувачів сайту може не співпадати з думкою редакції.