Спецоперація з вторгнення військ РФ в Україну готувалася давно, почавшись із пропагандистських наративів. Варто згадати лише, як вороже в Москві сприйняли події Помаранчевої революції або наміри Києва отримати ПДЧ НАТО і яка агресивна риторика розгорталася у прокремлівських ЗМІ.
Після чого слідували відкриті погрози та залякування Кремля на адресу і України, і деяких інших пострадянських республік, і Заходу… Як це мало місце, приміром, в Мюнхені та Бухаресті.
Втім, подібна ситуація відбувається далеко не лише в нашій частині світу, а й на іншому кінці Євразії, де роль «Росії» відіграє Китайська Народна Республіка, а «України» — Республіка Індія. Адже останнім часом в Індії спостерігається неухильне погіршення відносин з усе більш агресивним Китаєм.
Цілком зрозуміло, що наявність незлагідного сусіда та обмежені можливості Нью-Делі встановлювати власні правила гри, зробило поворот до США для протидії Пекіну неминучим політичним вибором. У Піднебесній це добре розуміють.
Саме тому КНР воліє будь-що не допустити в себе під боком, як це нещодавно було продемонстровано у М’янмі, стабільної прозахідної держави, застосовуючи, на кшталт РФ, різні наявні інструменти, включно з підживленням повстанських угрупувань. Одним з таких може виступати індійський маоїстський рух.
Маоїсти (також відомі як наксаліти) протягом десятиліть ведуть збройні повстання проти уряду Індії. В основі їхньої ідеології лежить учення китайського революціонера та державного діяча Мао Цзедуна. Лідери крайньо лівої бойової групи заявляють, що вони воюють від імені найбідніших верств населення, котрі не отримали користь від тривалого економічного піднесення третьої за величиною економіки Азії.
Історія маоїстських партизан в Індії почалася з повстання у 1967 році жителів села Наксалбарі (саме тому отримали неофіційну назву «наксаліти»), організованого радикальним крилом «Комуністичної партії Індії». З того часу група, яка вважається найбільшою загрозою внутрішній безпеці країни, встановила контроль над величезними ділянками землі у центральній та східній Індії, створивши так званий «червоний коридор».
Один з останніх кривавих інцидентів стався 4 квітня 2021 року (за збігом обставин у 72-у річницю НАТО), коли в центральному індійському штаті Чхаттісгарх відбулися бої між урядовими силами і повстанськими комуністичними групами. Внаслідок зіткнення загинули щонайменше 22 співробітники служб безпеки (найбільша кількість загиблих для індійських сил безпеки з 2017 року), а більше трьох десятків дістали поранень. Напад стався на шляху у столицю штату — місто Раїпур. В атаці брали участь до 200 бойовиків.
Звісно, Нью-Делі в такій партизано-терористичній діяльності маоїстів вбачає «руку Китаю» (приміром, у 2011 році індійська поліція звинуватила китайський уряд в наданні притулку лідерам руху), яка так чи інакше послаблює індійську державу, що при певних обставинах може призвести до більш широкого повстання, включно з державним переворотом. Не важко здогадатися, до якого геополітичного центру гіпотетична маоїстська Індія може примкнути.
Цікаво, що незадовго після теракту в штаті Чхаттісгарх, з боку Піднебесної пролунала чергова антизахідна риторика. А саме повідомлення 15 квітня в редакційній статті газети «Global Times» того, що головну загрозу для національної безпеки КНР представляють «кольорові революції», які, на думку китайських експертів, є ініційовані і підтримувані Заходом. Так, деякі з них вважають, що «кольорові революції» є набагато небезпечнішими для Китаю, ніж шпигунські акції, оскільки вони загрожують «стабільності та громадському порядку в країні». Знайомі наративи, чи не так?
Також варто підкреслити, що з 2014 року Китай став ключовим зовнішнім партнером РФ. Їх зближенню сприяла напруженість у відносинах із Заходом, очолюваним США. І їхнє взаємопритягання, після приходу до влади противника авторитарних режимів Джозефа Байдена, віднедавна пришвидшилося, все більше підтверджуючи можливе формування китайсько-російського альянсу.
До речі, у питанні індійського зовнішньополітичного курсу Росія також ллє воду на китайський млин. Так, нещодавно міністр закордонних справ Сергій Лавров заявив, що Індія є предметом західної політики, яка намагається втягнути РФ в антикитайські ігри. Такі коментарі викликали жорстку реакцію з боку Міністерства закордонних справ Індії, що є доволі рідкісним публічним несхваленням російської точки зору з боку Нью-Делі.
Отже, можна помітити, що на стику Південної та Східної Азії формується лінія поділу між двома полюсами сили. Так, як це відбувається на кордоні між східноєвропейськими державами, до яких належить Україна, і Росією.
З чого можна зробити висновок, що найближчим часом можливе загострення іще більшої конфронтації в цих регіонах, включно з підривною діяльністю з боку Москви та Пекіна на територіях своїх демократичних сусідів, вплив на яких вони перманентно втрачають.
Саме тому таким країнам як Індія і Україна варто надалі поглиблювати співпрацю із західним співтовариством, щоб мати якомога більшу можливість єдиним фронтом виступати проти держав-парій, в яких перетворюються авторитарні Росія та Китай.