Вони навіть можуть жартувати один з одного, цілком можуть називати партнера «молодшою сестрою» або «старшим братом» (якщо це, звичайно, комусь прийде в голову), стендап-коміки кожної з цих країн люблять жартувати про приєднання або поглинання меншого більшим і навпаки. Громадяни більшої країни, які в школі частіше заглядали на чірлідерок улюбленої команди, ніж до підручника з географії, часто-густо дивуються: «А ці менші, то хіба не продовження нашої держави (яку ми хочемо зробити великою знов)? Ні? Окрема країна? Дивно…».
Економіки цих держав дійсно настільки інтегровані одна в одну, що інколи важко розібратись: а де чий бізнес? Проте домінування більш потужної економіки все-таки дається взнаки: кажуть, що коли більша, домінуюча економіка, чхає, то менша хворіє на запалення легень. Бізнес і гроші, які полюбляють тишу, воліли б триматись подалі від політики, адже можливості для збуту товарів та послуг дійсно величезні. Громадяни обох країн майже вільно пересуваються через кордон, прикордонники не ставлять зайвих питань, ніякі візи не потрібні.
Ні, мова не йде про Україну та Росію до 2014 р. Мова йде про Канаду та США. Напевно, взаємодію цих двох держав можна і потрібно досліджувати (що вже було навіть зроблено в Україні на рівні кандидатських дисертацій) як кейс асиметричного партнерства. Сполучені Штати є великим, домінуючим партнером, а Канада – трохи скромнішим за потугою (наскільки скромною може бути держава-член Великої сімки).
За всю історію свого співіснування і Вашингтон, і Оттава мали претензії один до одного, не можна сказати, що партнерство було і є ідилією. Для прикладу, останнє: уряд Джастіна Трюдо з полегшенням зустрів прихід до Білого дому Джо Байдена, сподіваючись на прогнозованість США. Воно так і є, але одним з перших рішень на посаді, Байден призупинив роботу над схваленням до експлуатації нафтогону Keystone XL, що не зовсім входило в плани Оттави. Проте незважаючи на нюанси співпраці, Сполучені Штати та Канада не сумнівались: поряд знаходиться надійний, потужний, прогнозований партнер (останнє можна викреслити на період 2017-2020 рр., спитайте у Трюдо).
Не дарма першу двосторонню зустріч із закордонним лідером (яка відбувалась у віртуальному форматі – данина часу), Байден провів саме з Трюдо. Товарообіг між країнами, спільні цінності та інтереси в світі просто-напросто штовхають Вашингтон і Оттаву в обійми один одного. Двом лідерам було і буде ще про що поговорити, проблем у відносинах накопичилось дійсно багато. Але незважаючи на всі суперечки, непорозуміння та навіть фактично закритий для «несуттєвих подорожей» вже майже рік кордон між державами (що само по собі явище унікальне та траплялось тільки після подій 11 вересня 2001 р.), є усвідомлення того, що все в асиметричних відносинах США та Канади буде в порядку.
Чому така впевненість? В політичних режимах, а саме демократіях, які панують на цих землях вже століттями. І можна сперечатись про сумне і трагічне минуле, дійсно чорні сторінки в історії США і Канади мали місце (рабство, сегрегація в Америці, школи-інтернати для дітей корінних народів та їх поламані долі в Канаді). Але обидві країни дійсно є розвинутими демократіями та, незважаючи на асиметричність в економіці, військовій потужності, одна держава, більша, ніколи по-справжньому не виношувала імперських планів захоплення щодо сусіда. Американські «зелені чоловічки» (якраз оті з Academi, більш відомі російській пропаганді як Blackwater) ніколи не висаджувались на якийсь Ньюфаундленд, не бігали лісами Юкону. З іншого боку, в умовній Альберті чи Новій Шотландії ніколи не водили хороводи з гаслами «Трамп допоможи!». Такі речі навіть важко уявити.
Тому зародження та функціонування демократичного режиму в Росії (чи державах, які постануть на її уламках) відповідає національним інтересам України якнайкраще. Інша справа, що до цього моменту нам потрібно зберегти Україну демократичною.