Росія устами свого міністра закордонних справ відверто говорить про геополітичне зближення з Китаєм. За словами Лаврова ЄС розірвав відносини з Росією, у якої в Європі залишилось кілька країн, що підтримують з нею стосунки. Тому китайська альтернатива для РФ стає вимушеною.
Але в російсько-китайській коаліції розклад сил є асиметричним. Тут Росія поки що може розраховувати на паритетність тільки у військовій сфері та сировині. Але в рівні розвитку економіки, високих технологій, темпах зростання геополітичного впливу, то, звичайно, роль молодшого партнера дістається РФ. Але та ситуація, в якій опиняється сьогодні Росія все ж змушує її шукати точки опору. Уже давно зрозуміло, що самотужки Росія не здатна протиставити Заходу, - який, схоже, теж взяв курс на консолідацію, - нічого, крім військової загрози і сировинного шантажу. Претензії путінського режиму на глобальність своєї зовнішньої політики не можуть бути реалізовані без сторонньої підтримки. Але, найстрашніше, що загострення геополітичного протистояння, консолідація глобальних суперників неминуче відобразиться на нашій країні.
Зростаюча економічна міць Китаю скоріш за все скорочуватиме можливості для тиску на нього з боку Заходу. У цьому контексті Байден, мабуть, розуміє, що пряма економічна конфронтація США і Китаю, спробу якої зробив Трамп - це хибна стратегія. Тому пропозиція Байдена створити альтернативу китайському інфраструктурному проекту “Один пояс - один шлях” виглядає як пошук інших можливостей для посилення конкурентних позицій Заходу і перш за все США.
Зближення Росії і Китаю має своє відображення і у громадській думці1. Різке покращення ставлення до Китаю в Росії сталось у 2014 році, коли посилилось протистояння Росії із Заходом. Пік позитивного ставлення припав на 2015 рік, коли 80-81% росіян ставились до Китаю позитивно. На сьогодні позитивно налаштованих до Китаю трохи менше: 75%.
Важливим є те, що більшість росіян розглядають Китай як фактор посилення положення ролі Росії у світі (55%), тоді як протилежної точки зору дотримуються 9%. Інші не вважають, що Китай впливає на положення Росії. Як бачимо, навколо прокитайського курсу Росії формується досить чіткий консенсус. Таким чином, Китай стає геополітичною альтернативою не тільки для російських політичних еліт, але й для населення.
Сьогодні Захід в особі НАТО зриває маски, відверто називаючи Росію та Китай основними своїми загрозами. Посилення тиску на Росію підриватиме її можливості залишатись глобальним гравцем самостійно, тому це провокуватиме її подальший дрейф в бік Китаю. Процес формування геополітичних блоків, звичайно, є фактором ризику для світової безпеки. Для України у цьому контексті актуалізується болюче для неї питання, а саме суб’єктності нашої країни в міжнародних відносинах. Було б наївним сподіватись, що хтось з великих міжнародних гравців щиро хвилюється за благополуччя та спокій українського народу. Більш правдопобідним видається те, що Україна є специфічним “посередником” у відносинах між Заходом та Сходом і суперечливість цих відносин відображається на нашій країні не найкращим чином.