Стереотипними ознаками демократичної країни є верховенство права (правовладдя, використовуючи термін Сергія Головатого), дотримання прав людини та три поділ влад, що забезпечуються механізмами представницької демократії. На прикладі Польщі та України останні два місяці ознаменувались подіями, що істотно підважують механізми народовладдя та зазіхають на верховенство права через підрив дихотомії влади та опозиції і торжество популізму.
15 квітня Конституційний суд Польщі ухвалив Рішення, котрим витлумачив положення Закону Про уповноваженого з прав людини щодо виконання ним функцій після спливу каденції і до набуття повноважень наступним – відхиливши можливість такого перехідного періоду. Тим самим було підважено перебіг справ на розгляді колишнього омбудсмена Адама Боднара, каденція якого спливла 9 вересня 2020 року. Під час цілого її тривання він був невигідною фігурою для правлячої партії ПіС. Тобто дане рішення є зведенням політичних рахунків та стимулюванням наступного омбудсмена до більшої поступливості. Заразом вписується в тенденції щодо узурпації влади, оскільки після триваючого з 2015 року протистояння ПіС і судової гілки влади остання якщо не підлягла остаточному впливові, то була істотно заблокована в політичних питаннях. Водночас уповноважений з прав людини залишався острівцем стабільної об’єктивності в сфері дотримання прав людини, а його неформальна вага істотно зростала.
Водночас відбувався тривалий процес ерозії польської опозиції котру складають Блок «Громадянська коаліція»(ліберали) та Блок «Лівиця». 14 квітня відбулось порозуміння між ПіС та «Лівицею» в справі підтримки Плану відбудови країни, що передбачає використання коштів на подолання економічних наслідків ковіду з бюджету ЄС. Двозначність ситуації полягає в тому, що голосування за отримання коштів було необхідністю для Польщі, з другого боку істотно розділило і так строкату опозицію. Ще більшим ударом по опозиції стало виключення з лав партії Громадянська платформа (основа ГК) двох депутатів Іренеуша Рашя та Павла Залевського 14 травня, намітивши другу лінію розколу серед опозиції.
На тлі цих подій 15 травня прем’єр міністр Польщі Матеуш Моравецький презентував нову програму уряду під назвою «Польський порядок» зосереджену на соціальному аспекті. Обрахувавши витрати на його реалізацію на рівні 650 млрд злотих, підвищуючи податки для заможних, збільшуючи оплату медичного забезпечення, виплат на дітей тощо. Загалом постає питання чи буде цей план реальний для здійснення за виключно польські гроші чи потребуватиме залучення саме інвестицій з боку ЄС? Польська економіка за останні два пандемічних роки зазнала суттєвого спаду. І як це було неодноразово з 2015 року правляча партія в критичні моменти вдається до популістських рішень вдаючи розбудову опікуючої держави. Так це було за рік до парламентських виборів 2019 року, коли відбувались підвищення соціальних виплат, а всім пенсіонерам було виплачено тринадцяту пенсію.
Родзинкою «Польського порядку», котра може цікавити українців, є пропозиція в межах освітніх змін розділити загальний предмет історія на два – польська і всесвітня, з наголосом на історії локальній. Це може нести загрозу для національних меншин, зокрема української, в світлі реалізовуваної нині історичної політики.
Таким чином розмивання поділу політичного спектру, котрий від 2015 року і так став досить умовним, на лівий і правий створює сприятливу ситуацію для подальшого надуживання владою з боку правлячої партії ПіС. Водночас виведення з поля гри ефективного механізму захисту прав людини створює загрозу її узурпації і подальшої радикалізації вуличного протесту, котрий перманентно триває з протягом останнього року.
В той самий час в Україні відсутній поділ політичногоспектру на лівих і правих. А відстоювання права людини, як цілеспрямована діяльність, перебуває в руках громадських активістів та організацій.
За існуючої системи владу здійснюють групи об’єднані фінансовими потужностями та інтересами. Тільки від 2014 року почався процес формування ідеологічних політичних сил, призупинений в 2019 році. На сьогодні при подібності до польської ситуації, коли влада зосереджена в руках однієї політичної, в Україні не відбувається спроба зосередити в її руках політичний структурний вплив. Але за підпорядкування фінансових потоків, що у вітчизняних реаліях веде до узурпації
На загал вірні дії щодо кримінального переслідування Віктора Медведчука за підозрою у державній зраді наводить на думку про побічність даного судового процесу (з огляду на не доведення громадськості твердості зібраних доказів та нехлюйське ставлення до правових процедур) щодо основної мети переспрямування на себе з боку владної команди президента Зеленського фінансових потоків пов’язаних з тіньовим бізнесом з країною агресором. Також удар по очільнику п’ятої колони наділеної істотною бізнес часткою в українській економіці ще з часів червоних директорів, виглядає допустимою жертвою, з якою не пов’язують ділові зв’язки як з топовими олігархами.
Поряд з цим неоднорідна українська опозиція в постаті Європейської солідарності та Голосу отримують свій поділ з боку влади. Медійний супровід справи в постаті, зокрема пана Бігуса і спосіб оприлюднення ним «плівок Медведчука», б’є в першу чергу по Петру Порошенку, що звужує можливість спільних публічних дій ЄС та Голосу, з огляду на електоральну базу цих партій. А також відбувається маргіналізація першої через блокування зростання її рейтингу за рахунок розчарованого виборця.
Якщо у найближчі два роки тенденції з централізації фінансового ресурсу та остаточного маргіналізування опозиції будуть успішними, і не забудьмо про заблоковану діяльність Конституційного суду, існує реальна загроза якщо не тотальної узурпації влади (що складно в Україні), то принаймні для розкручення позитивної для команди Зеленського спіралі перемог у двох найближчих виборчих циклах, за зразком партії ПіС у Польщі.
Попри те, що Польщу і Україну ділить східний кордон ЄС, ми не настільки істотно відрізняємось, хоч і хвороби наших демократій мають індивідуальну симптоматику. Хоча перебування з «властивого» його боку створює для Польщі можливість перетривання турбулентностей розвитку демократії, чого позбавлена Україна.