Один з яскравих прикладів — заснування влітку у Любліні міністрами закордонних справ України, Польщі і Литви так званого «Люблінського трикутника» — тристороннього формату, що ґрунтується на традиціях та історичних зв’язках трьох країн, коріння яких сягає глибини багатьох сторіч. Дипломати у прийнятій декларації відзначили спільність загроз як у сфері безпеки, так і в інших сферах, зокрема у сфері боротьби із пандеміями.
Сторони підкреслили, що платформа є важливим механізмом зміцнення Центральної Європи та сприяння європейській і євроатлантичній інтеграції України. Як зазначив очільник вітчизняного МЗС Дмитро Кулеба, «у «Люблінського трикутника» є потенціал стати важливим форматом регіональної співпраці».
З наведених вище слів міністра Кулеби випливає, що «Люблін» з самого початку свого створення не мав на меті зупинятися на залучені лише трьох країн.
Першим кроком, в якості прикладу, може слугувати, запрошення українським міністром закордонних справ, одразу після заснування «Люблінського трикутника», білоруського колеги Володимира Макея на зустріч міністрів тристоронньої платформи.
Втім, події у Білорусі, а саме вибух через фальсифікації результатів президентських виборів народного невдоволення — не дали втілитися задумам в життя. Ба більше, глави зовнішньополітичних відомств країн «Люблінського трикутника» закликали білоруську владу не застосовувати силу проти власних громадян й звільнити затриманих протестувальників, поставивши цим самим «трикутник» в опозицію режиму Олександра Лукашенка.
Варто зазначити, що Білорусь потенційно могла би бути вагомим елементом новоствореного регіонального формату. Адже ця країна в географічному сенсі з’єднала б усі нинішні держави-члени формату, з можливістю розширити кордони у північно-східному напрямку, завдавши серйозного удару по регіональним амбіціям Росії.
Тому задум щодо залучення Мінську виглядає цілком логічним. Більше того, за словами директора Східного департаменту МЗС Польщі Яна Гофмокла, Білорусь ще на стадії переговорів мала бути однією з держав-засновниць платформи, через що остання мала бути у форматі «квадрату». Проте цього не сталося.
Тим не менш, здійснення нових кроків з розширення продовжило мати місце. Інший приклад — пропозиція прем’єр-міністра України Дениса Шмигаля президенту Польщі Анджею Дуді, під час перебування останнього з офіційним візитом в Україні, розширити формат платформи «Люблінський трикутник».
Втім, які саме держави розглядалися в якості потенційних учасників, у жовтні відомо ще не було. Завіса привідкрилась буквально нещодавно.
Так, 17 грудня секретар Ради національної безпеки і оборони України Олексій Данілов під час зустрічі з Керівником Бюро національної безпеки Польщі Павелом Солохом обговорили питання залучення до «трикутника» Румунії. Інформація є більш ніж цікавою. Адже Румунія є не менш вагомою державою ніж, приміром, Польща. З наступних на те причин.
Як відомо, у Спільній декларації щодо заснування «Люблінського трикутника» міститься положення про підтримку прагнень України до членства в західних союзах. Враховуючи той факт, що Румунія є країною-членом і Євросоюзу, і НАТО, де, до речі, румунський відрізок кордону є найпротяжнішим між ЄС/НАТО й Україною, — поглиблення відносин з Бухарестом є неабияким завданням для Києва.
Важливим є й розуміння безпекової ситуації в Чорному морі, про що Данілов і Солох зазначили під час спільної зустрічі. Тут також роль НАТО є ключовим. Адже Альянс має значну присутність у Чорноморській акваторії, включно з навчаннями за участю кораблів союзників та розміщенням тренувальної багатонаціональної бригади, яку очолює саме Румунія.
До того ж, на початку 2021 року в Брюсселі відбудеться саміт НАТО, де тематика безпеки у Чорному морі має бути широко висвітленою. А якщо до цього додати ще й софійський саміт «Ініціативи трьох морів», співпраця України з яким вітається у Спільній декларації, — чорноморська тематика має всі шанси стати домінуючою у найближчому порядку денному. І Румунія могла б виступити своєрідним «лобістом» чорноморських безпекових інтересів регіону.
Втім, є одне «але». У Стратегії національної безпеки України (СНБ), затвердженій 14 вересня, тобто через півтора місяця після заснування «трикутника», не зазначено, що Румунія є стратегічним партнером нашої держави. На відміну від Польщі та Литви, які є учасницями тристороннього формату.
З огляду на зазначене, виникає два умовиводи. Або на час прийняття СНБ Румунія іще не розглядалася в якості потенційного учасника «Люблінського трикутника». Або залучення Бухаресту до ініціативи може відбутись у середньостроковій чи навіть довгостроковій перспективі. Й те, що наразі відбувається, є певного роду зондажем «румунського» ґрунту.
Втім, окрім Білорусі та Румунії, не виключено залучення і інших країн регіону. Однак тут також не все так просто. Адже, до прикладу, з Угорщиною Україна має досить напружені відносини. А така держава як Молдова — має складну внутрішньополітичну ситуацію. Тож залучення Будапешту й Кишиніва на даний час малоймовірне.
Хай там як, проте очевидним є те, що такий регіональний проєкт як «Люблінський трикутник» ще від початку заснування має візію щодо свого розширення. І непогано, що ініціатором як, власне, заснування ініціативи, так і залучення в її ряди нових учасників, виступає саме Київ. З чого можна зробити висновок, що Україна прагне збільшити вагу в регіоні Центрально-Східної Європи та, як наслідок, посилити свою роль на світовій арені.