Варто зазначити, що простір між Балтійським та Чорним морями завжди перебував на перетині геополітичних інтересів великих гравців. Нерідко він виступав у ролі своєрідного бастіону між Заходом і Сходом. Й досить часто народи ареалу ставали жертвами оточуючих домінант.
Наслідки такого сусідства усім добре відомі: величезні втрати людських життів, занепад державницьких традицій, поділ на сфери впливу, тощо. Недарма американський письменник Тімоті Снайдер назвав цю частину Європейського континенту «кривавими землями». І з ним важко не погодитися.
На жаль, з плином часу ситуація не змінилася. Більше того, геополітична конкуренція за поширення впливу у Міжмор’ї почала зростати.
Особливо слід виділити пострадянський простір, який є чи не найуразливішим. Адже факт розпаду СРСР — «найбільшої геополітичної катастрофи сторіччя» — з самого початку президенства Володимира Путіна ніяк не давав останньому спокою.
Наслідки ревізіоністської політики Кремля усім добре відомі: напад на Грузію, агресія проти України, перманентний енергетичний шантаж, підживлення різного роду криз, тощо. І нерідко здавалося, що неоімперська ідеологія та гібридні дії Москви рано чи пізно дадуть свої отруйні плоди.
Певний час так і було. Втім, 2020 рік вніс свої корективи в геополітичний порядок денний Балто-Чорноморського регіону. Такі події, як отримання Україною статусу члена Програми розширених можливостей НАТО, акції народної непокори в Білорусі, Друга карабаська війна, невтішні для Кремля президентські вибори у Молдові (і все це в умовах пандемії) — поставили під знак питання втілення експансіоністських планів Російської Федерації у життя.
Ба більше, перемога на президентських виборах в США Джозефа Байдена є навряд чи добрим сигналом для російської влади. Адже не секрет, що нерідко безвідповідальна політика Дональда Трампа і породжувані нею кризові явища влаштовували Кремль, розв’язуючи останньому руки для здійснення неоімперських авантюр.
Варто відзначити ще одну особливість 2020 року. Це — насиченість на ювілейні пам’ятні дати, що певною мірою зіграло позитивну роль для країн Міжмор’я.
Не секрет, що найбільш сприятливими для сусідніх народів були ті події, які їх єднали. Особливо для досягнення великої мети. Яскравий приклад — події 1920 року, коли українці, поляки і інші нації укладали домовленості про визнання незалежності один одного, паралельно об’єднуючи зусилля для боротьби зі спільним ворогом.
Власне, відзначення сторіччя буремних подій нагадало, як багато чого можна досягти, коли об’єднавчий поступ приходять на заміну розбрату, чварам та братовбивчим війнам. І відкриття пам’ятників спільним героям, як це мало місце біля Варшави, — наочний тому приклад.
Символічно, що саме в рік століття спільної звитяги, міністрами закордонних справ України, Польщі та Литви було підписано спільну декларацію про створення тристоронньої платформи для політичного, економічного, культурного й соціального співробітництва — «Люблінського трикутника».
Нове регіональне співробітництво, яке було засновано у Любліні — місті, де свого часу було проголошено однойменну унію, — відображає пошук у так званих «землях між» («lands in between») проєкту співпраці, що надав би країнам регіону додаткового способу протистояти Росії та просувати спільні інтереси на Заході.
Серед найбільш важливих частин декларації — зобов’язання ніколи не визнавати російську окупацію українського Криму та Севастополя, сприяти військовій співпраці між трьома країнами і з НАТО, використовувати формат для координації відповідей на виклики в сфері безпеки й у більш широкому сенсі.
Документ підкреслює стратегічну вагу активізації співпраці між Європейським Союзом, НАТО та країнами Східного партнерства, відзначає важливість ефективної співпраці в рамках «Ініціативи трьох морів». Також у декларації щодо заснування «Люблінського трикутника» міститься зобов’язання надавати взаємну підтримку у боротьбі проти пандемії коронавірусу, що зараз надзвичайно актуально.
Варто зазначити, що більшість країн Міжмор’я входять до так званого формату «Тримор’я», п’ятиліття якого відзначалося у 2020 році.
Ініціатива «Тримор’я» — гнучка політична платформа, що включає в себе 12 держав-членів ЄС, розташованих між Адріатичним, Балтійським і Чорним морями (Австрія, Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Хорватія, Чехія). Об’єднання покликане сприяти співпраці між країнами-членами та їхніми партнерами, економічному зростанню і енергетичній безпеці, а також посилювати згуртованість та єдність у Європі.
Тема економічного розвитку є ключовою в програмі «Тримор’я». З кожним роком вона стає все більш практичною. Так, у вересні 2018 року на третьому саміті асоціації в Бухаресті шість країн підписали меморандум про створення спільного інвестиційного фонду для реалізації ключових проєктів у регіоні.
Першими інвесторами були Польща і Румунія, які погодились виділити на цілі Ініціативи 520 млн. євро. Цього року до цих країн приєдналися Латвія та Естонія, які запропонували внести 20 млн. євро до інвестиційного фонду. Таким чином, загальний розмір фонду має скласти 560 млн. євро.
Талліннський саміт, котрий відбувся 19 – 20 жовтня 2020 року, — ще одне досягнення з точки зору інвестицій. Польща, як найбільша країна Ініціативи, оголосила про виділення додаткових коштів для фінансування проєктів у регіоні. Так, правління Банку національного господарства (BGK) прийняло рішення про збільшення польської частки до 250 млн. євро.
На що будуть витрачені ці кошти? Для розвитку країн «Тримор’я» три сектори мають вирішальне значення: стійка транспортна інфраструктура (залізниці, внутрішні морські шляхи, порти, магістралі), енергетична інфраструктура і цифрова інфраструктура. Кошти з інвестиційного фонду будуть одним із джерел їх фінансування, поряд із фондами ЄС та приватними інвесторами.
Загалом, оціночні інвестиційні потреби країн регіону складають приблизно 540 млрд. євро. Більше половини цієї суми виділяється на інфраструктурні проєкти, включаючи Via Carpatia і Via Baltica. За словами президента Польщі Анджея Дуди, пандемія коронавірусу демонструє зростаючий попит на цифрові рішення. А це означає, що у найближчі роки країни «Тримор’я» будуть змушені змінити вектор інвестицій й спрямувати більше коштів на цифровізацію.
Варто наголосити, що однією з тем саміту в Таллінні став подальший розвиток «Ініціативи трьох морів». У цьому контексті глави держав неодноразово піднімали питання можливої участі в організації і тіснішої співпраці з іншими країнами, включаючи Україну, Молдову та країни Західних Балкан.
Наступний саміт «Тримор’я» відбудеться у Софії. Враховуючи загрозливу ситуацію в Чорноморській акваторії, через намагання Росією перетворити її на внутрішнє озеро, безпека у Чорному морі має стати однією з ключових тем зустрічі.
Досить добрим є той факт, що наприкінці 2020 року Генеральна асамблея ООН ухвалила резолюцію «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь (Україна), а також частин Чорного і Азовського морів». Адже це свідчить про те, що кримська й чорноморська проблематики надалі залишаються в центрі уваги міжнародного співтовариства.
Розглядаючи регіон Центрально-Східної Європи як ділового та геополітичного партнера, Ініціативою «Тримор’я» зацікавилися США, що значно посилює суб’єктність регіону і послаблює вплив РФ та КНР, які воліють розглядати його як сферу свого впливу. Саме тому варшавський саміт «Тримор’я» відвідав американський президент Трамп. Й згідно запевнень деяких членів команди Байдена, новообраний лідер Америки також віддаватиме пріоритет «Ініціативі трьох морів».
Таким чином, можна констатувати, що навіть попри те, що 2020 рік виявився складним як для світу, так і для регіону Балто-Чорноморської осі, він водночас став доволі багатим на різного роду події, наслідки яких для одних акторів матимуть позитивний характер, для інших — негативний. Та як саме розвиватиметься ситуація — покаже час. Однак, з огляду на непередбачуваність сучасних геополітичних процесів й затяжний характер пандемічної кризи, можна припустити, що людству в цілому і народам регіону зокрема слід очікувати на нові сюрпризи.