Зрозуміло, що така кількість працівників із суперсекретних підрозділів російських спецслужб не могла діяти на свій страх і ризик. Все це могло здійснюватися лише під опікою керівництва ФСБ. Яке в свою чергу в даному випадку й пальцем би не поворухнуло без дозволу й команди Кремля.
Одним словом, мова йде про звинувачення російських вождів у державному тероризмі. Здавалося б, що нового? А агресія щодо Молдови, Грузії, України – це хіба не державний тероризм? Для Молдови, Грузії і України – однозначно державний тероризм.
Але для країн Заходу все складніше й не так однозначно. Європа поки замість жорсткої реакції максимально здатна лише на жорстку риторику. І щонайменше з двох головних причин.Перша: серйозні побоювання, що російська імперія почне розвалюватися. І що тоді буде у них під боком із величезним воєнним арсеналом і найбільшим у світі запасом ядерної зброї?
І друга: Росія інтегрована в західну економіку і є величезним ринком для європейських товарів. А російський трильйон доларів – кошти вкрадені в росіян російським правлячим класом і сховані на Заході – наповнюють багато європейських і американських банків, підтримуючи економіки розвинутих і демократичних країн. І зламати цю надзвичайно меркантильну залежність Європа поки не здатна. Але поки.
Так, немає лідерів, котрі могли б оголосити хрестовий похід щодо агресора, терориста й порушника світового порядку. Але є цінності, від яких не здатні відмовитися європейські ліберали. Тобто, задля відновлення самоповаги вони вже й готові бути рішучими в боротьбі з лихим явищем, але якби хто взяв за руку та й повів у той хрестовий похід. Але маючи стовідсотковий привід.
Стовідсотковий привід нині надає сама Росія, почергово вбиваючи своїх опозиціонерів. У останньому випадку намагаючись отруїти свого нинішнього головного опозиціонера Олексія Навального. Але Європа як і Америка досі не поспішали з висновками. Так, Європарламент дуже рішуче закликав свої виконавчі органи до міжнародного розслідування. Але врешті це розслідування пройшло без допомоги структур Євросоюзу. Щоправда були задіяні санкції щодо вірогідних виконавців злочину. Але про замовників злочину навіть не згадали. Хіба лише закликали Росію до внутрішнього розслідування. Майже смішно. Європа таки на межі втрати самоповаги.
Чи зможе це їй пояснити дуже розумний і масштабно мислячий чоловік, який став на чолі найпотужнішої країни світу й лідера демократичного табору – Джо Байден? Пояснити зможе, але наскільки європейські лідери здатні до рішучих дій – питання.
Чому ми з такою увагою спостерігаємо за реакцією Заходу на злочинні дії Росії? Точніше, за його бездіяльністю. Так, Україна, яка фактично перебуває нині в стані війни з Росією, як ніхто нині інший зацікавлена в тому, щоб зупинити агресора. А зупинити Росію можна лише екстраординарними діями, бо надто далеко вона зайшла. Мова не йде про силовий спосіб покарання агресора. Мова може йти про рішуче й дієве його ослаблення.
І такий проект дій американським конгресом і сенатом уже давно погоджений. І відомий, як «Санкції із пекла». Будемо сподіватися, що нині він буде реалізований новою американською адміністрацією. А це не тільки замороження всіх коштів вивезених росіянами на Захід – знаменитий російський трильйон доларів, а й відключення від міжнародної платіжної системи SWIFT, що паралізує російську економіку, і розслідування й арешт особистих накопичень Путіна та його головних друзів.
Росія нині перебуває в дуже складних умовах. Економічний спад, покликаний хай і обмеженими, але санкціями Заходу, катастрофічним для РФ падінням цін на енергоресурси і пандемією корона вірусу призвів в останній час до стрибка цін на головні продовольчі товари. Народ запанікував. Путін вимагає від уряду встановити жорсткий контроль за ціноутворенням, що є дуже поганим знаком і передбачає в перспективі можливе зникнення з прилавків багатьох продуктів.
Спроба надавити на патріотичні педалі з широкою рекламою в ЗМІ останньої російської гіперзвукової зброї та будівництвом десь в екваторіальній Африці воєнної бази, схоже, на російську аудиторію не вплинули. Соціальні мережі з досить агресивною критикою Кремля і особисто Путіна набирають усе більшої популярності й успішно протидіють російській пропаганді в ЗМІ.
Вихід Володимира Путіна 17 грудня з великою традиційною підсумковою прес-конференцією, можливо, дасть відповіді на багато запитань. Найоптимістичніші очікують заяви російського лідера на кшталт «Устал, ухожу…» Це, звичайно, було б найрозумніше з його боку, хоча б з огляду на стан здоров’я. Але це марення ненаукових фантастів. Цей чоловік скільки всього поганого наробив і Росії, і сусідам, і світу, за 20 років у владі так прикипів до крісла, що ніяка хвороба Альцгеймера йому не завадить і його трактором не відірвеш. Тоді доведеться викурювати його звідти старим перевіреним способом – терпінням і облогою. З усіх можливих сторін.
Все ж Путін і його найближче оточення рано чи пізно підуть і залишать країну наодинці з важкими проблемами. І економічні, можливо, будуть найлегшими. Найважче буде з’ясувати: чи готова Росія зробити правильні висновки зі своєї кривавої історії?
