Розвиток міжнародного права впродовж останніх десятиліть дає чимало юридичних інструментів для успішного протистояння гібридній війні Кремля проти України, хоча, крім суто правових заходів, для їх повного здійснення потрібно врахувати існування ще двох ключових чинників – політичної волі з боку даної держави та підготовки органів правосуддя до цього процесу. Як на цьому тлі можемо поглянути на ситуацію України?
Для початку слід вказати, що ми власне розуміємо під поняттям «міжнародний злочин». Часто говориться про злочини проти людства як широке поняття, найтяжче порушення міжнародного права, норм виду jus cogens, а також міжнародного гуманітарного права. Відповідальність за міжнародні злочини випливає прямо з норм міжнародного права, а не лише з національного кримінального права будь-якої держави. Слід також розглядати договірне міжнародне право, конвенції, як-от запобігання і покарання злочинам геноциду, Женевські конвенції чи звичаєве право (злочини проти людяності досі не мають своєї міжнародної конвенції).
Окремі спроби притягнення фізичних осіб до кримінальної відповідальності за порушення норм міжнародного права мали місце в історії (наприклад, невдала спроба притягнення до відповідальності останнього німецького імператора Вільгельма ІІ). Натомість можемо згадати і спадщину Нюрнберзького процесу – міжнародного військового трибуналу після Другої світової війни для притягнення до відповідальності злочинців Третього Райху. Спеціальні риси міжнародних злочинів у міжнародному праві: у міжнародних злочинів немає строків давності; універсальна юрисдикція, тобто будь-яка країна має юридичне зобов’язання щодо розслідування, засудження, покарання осіб, що скоїли міжнародні злочини без зв’язку з їх національністю чи територією вчинення злочину.
У юрисдикції Нюрнберзького трибуналу було лише три міжнародні злочини: злочини проти миру; воєнні злочини; злочини проти людяності. Не було окремої категорії геноциду попри злочини Голокосту (геноцид вважався частиною злочинів проти людяності). Міжнародний кримінальний суд в Гаазі (МКС), який діє від 1 липня 2002 року, розглядає чотири види міжнародних злочинів: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, злочин агресії (від 17 липня 2018 року). Якщо би не був визначений останній вид міжнародного злочину, вторгнення Росії в Україну було би дуже важко підкреслити відповідальність конкретної фізичної особи – президента Російської Федерації, хоча, враховуючи правову рису МКС, це не просте завдання. Римський статут стверджує, що вперше Радбез ООН має визнати акт агресії на основі власної резолюції, щоб можна було говорити про кримінальну відповідальність за злочин. Однак зважаючи, що РФ залишається постійним членом Ради Безпеки ООН, який має право на вето, визнання акту агресії на основі резолюції цього органу є практично неможливим.
Відповідальність на основі міжнародного права має подвійну конструкцію: відповідальність держави як суб’єкта міжнародного права і відповідальність конкретних фізичних осіб за їх вчинки на основі міжнародного кримінального права. Ці два види відповідальності існують окремо, однак можуть застосовуватися до однієї ситуації.
Міжнародний кримінальний суд в Гаазі діє постійно, однак існують приклади спеціальних міжнародних трибуналів, створених Радбезом ООН для колишньої Югославії і Руанди (обидва вже завершили свою роботу). Існує також окремий вид так званих «гібридних» трибуналів, де міжнародна юрисдикція пов’язана з юрисдикцією конкретної держави (спеціальний трибунал для Сьєра-Леоне, Камбоджі, Східного Тімору тощо). Коли постало питання відповідальності після збиття лайнера МН17, Україна намагалася просунути власне ідею створення гібридного трибуналу. Однак зважаючи на те, що Росія є постійним членом Радбезу ООН, ідею не вдалося втілити.
Якщо говорити про виміри російської агресії в Україні, то маємо справу з актом агресії, що розпочався в лютому 2014 року і триває досі. Продовжується окупація Криму і частини Донбасу. Йдеться про міжнародний збройний конфлікт між двома сторонами – РФ як агресором та Україною як жертвою. Водночас паралельно задіяні бойовики, підтримувані Росією, тому прокурори МКС говорять про одночасний міжнародний і неміжнародний збройний конфлікт на Донбасі. Однак це не означає ніякої «громадянської війни». Це відповідає контексту міжнародного кримінального права і дозволяє в майбутньому притягнути до відповідальності ширше коло причетних.
Акт агресії спричинив безліч інших скоєних злочинів, зокрема злочини проти людяності і воєнні злочини. Україна досі не є стороною Римського статуту, але на основі спеціальної постанови ВРУ звернулася до МКС по допомогу в розслідуванні даних злочинів.
Суто правові заходи і судові провадження вжиті Україною щодо російської агресії: спрямовані на підтвердження відповідальності Росії як суб’єкта міжнародного права (провадження в МКС, Міжнародному суді ООН, Міжнародному морському трибуналі в Гамбурзі, Європейському суді з прав людини) та щодо відповідальності фізичних осіб (МКС, провадження на основі національного українського права). Також існують кримінальні провадження щодо російської агресії від інших країн, зокрема прокуратури Нідерландів щодо збиття лайнера МН17 (розпочався у березні цього року, є чотири обвинувачені особи).
Рішення міжнародних судів має різне значення: нормативне – визначення відповідальності, можливої компенсації; ненормативне – заходи для протидії російській пропаганді і дезінформації, оскільки вирок міжнародного суду має набагато більше значення ніж заяви політиків; політично-правове – агресор не може диктувати умови реінтеграції Криму і Донбасу, бути посередником цього процесу. Головні перешкоди в законодавстві України для успішного кримінального провадження щодо міжнародних злочинів: український кримінальний кодекс не пристосований до конструкцій кримінального міжнародного права, що спричиняє проблеми для українських прокурорів у правильній класифікації міжнародних злочинів (наприклад, воєнні злочини можуть класифікуватися як тероризм); відсутність досвіду роботи з міжнародними злочинами до 2014 року; відсутність ратифікації Римського статуту, невнесення змін до інших законів щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права, що перешкоджає притягненню винних у воєнних злочинах і злочинах проти людяності; плутанина у рішеннях українського суду, що не допомагає створити чітку картину намагань України протидіяти російській агресії. Нещодавне ухвалення Верховною Радою України в першому читанні законопроєкту «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права» (№2689) є надзвичайно важливим кроком для узгодження кримінального права України з міжнародним кримінальним правом. Крім того, прокурори матимуть можливість розслідувати злочини за їхньою реальною кваліфікацією, не будучи змушеним до штучної адаптації Кримінального кодексу до дійсності. Слід не забувати про вищезгадане ненормативне значення рішень судів – для російської пропаганди розслідування актів тероризму є корисним для просування ідеї про «громадянську війну» в Україні. У подібний спосіб варто розглядати роботу, насамперед таких органів як Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим, над створенням загальної конвенції правосуддя перехідного правосуддя для подолання наслідків збройного конфлікту на Донбасі (й в Криму) з залученням експертних неурядових організації як наприклад Українська гельсінська спілка з прав людини. Згідно з проєктом, стратегія перехідного правосуддя включає в себе 4 стратегічні цілі: притягнення винних до відповідальності (включаючи міжнародні злочини), відшкодування шкоди жертвам конфлікту (репарації), право знати правду (то право конкретних жертв, але також суспільства як такого) й визначення державою гарантії неповторення конфлікту. Вищезгадані заходи мають допомогти створити стратегію деокупації та реінтеграції Донбасу і Криму. Іншими словами, лідери т.зв. незаконних «ДНР» та «ЛНР» не повинні уникнути кримінальної відповідальності за свої вчинки та не можуть вважатися учасниками мирного процесу навколо питання Донбасу.
Слід чітко усвідомлювати, що російська агресії розпочинається не з рядових її виконавців, а від політичного керівництва РФ. Зміни в українському законодавстві сприятимуть не лише притягненню до відповідальності воєнних злочинців сьогодення, але й засудженню тоталітарних практик Радянського Союзу. Показовими в цьому є приклади Литви та Польщі, які чітко фіксують міжнародні злочини минулого у судових рішеннях, скасовано термін давності для комуністичних злочинів. Це важливий шлях до Нюрнбергу-2, тобто узгодження кримінальних кодексів всіх країн нашого регіону, якщо йдеться про імплементацію міжнародного кримінального права в національне право країн регіону. Це може стати ще однією платформою для співпраці прокуратур наших країн. В цьому контексті не слід забувати про Європейську платформу пам’яті і сумління, створеної 10 років тому, як ще один механізм для співпраці і узгодження політики пам’яті, на яку також має вплив дотримання правил та виконання своїх зобов'язань на основі міжнародного права.