Однак вже самостійна держава стикалася з величезними труднощами і викликами, що стримували її розвиток. Це було обумовлено, з одного боку, строкатим багатонаціональним населенням країни, що провокувало суспільну напругу на етнічному ґрунті. З іншого боку, протистояння в період холодної війни двох наддержав, які прагнули розширити свій табір союзних режимів. У 1962 році відбувся воєнний переворот, який встановив у М'янмі дружній до СРСР соціалістичний режим генерала У Не Віна, що відкинув країну у когорту найбідніших у світі. Такий катастрофічний стан спровокував кровопролитне повстання 1988 року проти хунти (правління військових, що виникає після перевороту) і вперше появу на політичному горизонті національної лідерки Аун Сан Су Чжи(лауреатка Нобелівської премії миру 1991 року).
В результаті всіх цих історичних процесів надзвичайно зміцнився політично інститут армії, особливі привілеї якого закріплені на рівні конституції М'янми. Військові продовжували утримувати владу, країну роздирали громадянські конфлікти. Лише внаслідок виборів 2012 і 2015 року Аун Сан Су Чжи таки вдалося отримати владу і стати державним радником М'янми (аналог посади прем'єр-міністра).
Здавалося, країна стала на шлях реформ і цивільного врядування після тривалого періоду управління військових, яке себе дискредитувало. На жаль, і новий уряд не виправдав кредит довіри міжнародної спільноти - проти мусульманської меншини рохінджа (більшість населення М'янми - буддисти) впродовж 2016-2017 років відбувалися гоніння, які мають всі ознаки геноциду. Хоча, справедливості ради, слід зазначити, що безпековий апарат, як і частина владних повноважень, досі залишалися у руках військових.
В результаті виборів 2020 року політична сила лідерки М'янми знову отримала більшість голосів. Однак у лютому цього року світ облетіли новини і кадри про черговий військовий переворот (навіть ті, хто не цікавиться міжнародною політикою, мабуть, бачили “вірусне” відео про заняття дівчини фітнесом на фоні прибуття військової техніки). Аун Сан Су Чжи було арештовано на основі обвинувачень, які зазвичай використовують військові проти своїх опонентів.
На серйозний конфлікт у таких умовах накладається новий чинник - майнове і вікове розшарування суспільства. Більш заможні жителі колишньої столиці М'янми - Янгона, як і освічене молодше покоління не сприймають чергового приходу військових до влади. Армію, у свою чергу, презентують вихідці з бідніших, консервативно налаштованих провінцій країни. Це спровокувало масові протестні акції і жорстку відповідь з боку армійців, що призвело уже до нових жертв. Крім того, готові до військового спротиву хунті і етнічні меншини - шани, чіни, качіни, карени і так звана Армія Аракана, що діє в районі штата Ракхайн. Все це вказує на загрозу нової громадянської війни.
Військові під керівництвом генерала Мін АунХлаїна також не готові йти на поступки і компроміси. Останній, до слова, є активним прихильником співробітництва М'янми та Росії. Незадовго до перевороту візит до країни здійснив міністр оборони РФ Шойгу, домовившись про продаж російської військової техніки. Тому, зрозуміло, що у даному конфлікті Кремль відкрито підтримує саме хунту. Аналогічну позицію займає і Китай. Натомість США і Великобританія ввели санкції проти компаній М'янми, пов'язаними з лідерами військового перевороту. Режим, що встановив свою владу у країні, відкликав посла в Лондоні.
На жаль, міжнародний фактор ще більше посилює нестабільність у М'янмі. Трагічний приклад Сирії демонструє, що буває, коли авторитарні режими готові до кінця втримувати диктаторів при владі, які здатні йти на будь-які жертви серед населення для подавлення своїх опонентів. Це означатиме не тільки дестабілізацію самої країни, а й погіршення безпекової ситуації у всьому регіоні Південно-Східної Азії.