• понеділок 26-го вересня 2022
  • Меню

Напередодні річниці «катастрофи»: як Росія намагається взяти геополітичний реванш

09:39, 13-го грудня 2021 · Джерело: institutedd.org

Напередодні річниці «катастрофи»: як Росія намагається взяти геополітичний реванш
Чим ближчим є тридцятий ювілей «найбільшої геополітичної катастрофи», 26 грудня, тим автор цієї фрази, президент Російської Федерації Володимир Путін, діє все більш агресивно та непердбачувано. Адже головному кремлівському керманичу наразі конче необхідно здобути хоч якусь перемогу: чи то військову, чи то дипломатичну.

Як повідомляє німецька щоденна газета «Bild», плани російського вторгнення в Україну вже готові і передбачають окупацію близько двох третин території України. Саме ж вторгнення, яке буде здійснюватися у три етапи, заплановано на січень-лютий 2022 року.

Попри існуючу імовірність такого сценарію, для реалізації якого до української ділянки кордону стягнуто близько 90 – 100 тис. російських солдатів, Путін досі не вирішив, чи будуть реалізовані такі плани. Адже можливе повномасштабне вторгнення Росії, попри бажання її керманича ліквідувати незалежний статус південно-західної сусідки, може мати набагато більш негативний вплив, аніж конфлікт 2014 року.

Так, за словами державного секретаря США Ентоні Блінкена, на Москву очікують «сильні економічні заходи» — не виключено, що такі, як припинення доступу РФ до глобальної системи фінансових переказів SWIFT. Про це ж заявив і президент Джозеф Байден, який наголосив, що під час розмови з російським колегою він однозначно вказав, що «якщо він піде на Україну, економічні наслідки для російської економіки будуть руйнівними».

Втім, попри малоймовірність прямого військового вторгнення, Путін продовжуватиме різними способами прагнути повернення Росії колишньої могутності, що мала місце до розпаду СРСР, тобто до ситуації, яку той, власне, вважає «геополітичною катастрофою». А так як повернення Києва до геополітичної орбіти Кремля є задачею важко виконуваною, в РФ виношуються плани щодо недопущення інтеграції України із Заходом.

Чого лише варта опублікована 10 грудня МЗС РФ заява (невдовзі після відеоконференції американського і російського лідерів) «Про діалог із США та іншими країнами Заходу щодо вироблення гарантій безпеки», в якій, йдеться про те, що у зв’язку з тим, що «Захід взяв курс на заохочення русофобії, вигородження дій київського режиму щодо зриву Мінських домовленостей і підготовки до силового сценарію на Донбасі» й про те, що «взято курс на втягування України до НАТО, що загрожує появою там ударних ракетних комплексів», Росія наполягає на виробленні «серйозних довгострокових правових гарантій, що виключають будь-яке подальше просування НАТО на схід», а також на необхідності «офіційно дезавуювати рішення Бухарестського саміту НАТО 2008 року».

Отже, одним із ключових елементів зовнішньої політики Кремля має місце спроба змусити Захід визнати право Росії на відвоювання пострадянського простору і зробити його (можливо, за винятком держав Балтії, які є повністю інтегрованими до НАТО та ЄС) сферою впливу РФ. А у випадку з Україною цілі Москви хоч і є більш обмеженими (на відміну від Білорусі, яка розглядається як зона виключного впливу Москви), зводяться до того, щоб не допустити стати частиною західного світу.

Саме тому російські війська на кордоні з Україною, а також обмеження судноплавства у близько 70% акваторії Азовського моря, є методами переговорів із Заходом про статус України. Особливо гострим це питання для Москви стало саме зараз, коли Україна стала членом Програми розширених можливостей НАТО, а українські високопосадовці стали все частіше говорити західним партнерам про необхідність отримання Києвом Плану дії щодо членства в Альянсі.

Власне тому кремлівці та московські пропагандисти на усіх можливих майданчиках з новою силою говорять про нейтральний статус України й натякають про можливі наслідки зворотного. Приміром, на сторінках двомісячника «Россия в глобальной политике» головний його редактор Федір Лук’янов написав статтю, у якій говорить про необхідність повернення позитивного сенсу поняттю «фінляндизація», зазначаючи, що «через тридцять років після початку нової епохи в Москві, здається, дійшли висновку, що підтримання колишньої системи замовчування і сигналів стає непродуктивним та веде лише до поглиблення кризи». Він також наголосив, що «проблема, яка призвела до російсько-грузинської війни 2008 року, може виникнути знову».

Втім, схоже, на Заході не ведуться на ультиматуми й шантажі Кремля. І події останнього часу є доказами цього припущення.

Зокрема, на полях дводенного саміту НАТО у Ризі (30 листопада – 1 грудня), за участю міністрів закордонних справ країн-членів, генеральний секретар Альянсу Єнс Столтенберг заявив, що Росія не має права вето на вступ України до НАТО, адже Україна, як незалежна, суверенна держава, має право вибрати свій шлях, включаючи механізми безпеки, до яких вона приєднується. А 12 грудня учасники зустрічі глав МЗС країн «Групи Семи» (G7) в Ліверпулі засудили нарощування російських військ поблизу України і попередили про серйозні наслідки у разі нападу.
Водночас адміністрація Байдена планує відправити в Україну більше озброєнь, включаючи протитанкові ракетні комплекси «Javelin» та переносні зенітно-ракетні комплекси «Stinger». Тобто на Заході ні про яку політику поступок мова не йде, як би цього Путіну не хотілося.

Таким чином, незважаючи на вимоги і погрози Росії, у життєвих інтересах країн західного світу є допомога в створенні сильної, потужної та сучасної української армії, яка протягом майже восьми років перманентно стримує навалу східного агресора. Не виключено, що державам, які усвідомлюють небезпеку довгострокової агресивної й експансіоністської політики РФ, варто було б подумати про створення нових військово-політичних союзів, надавши змогу Україні стати одним із ключових елементів такої структури, задля недопущення втілення реваншистських намірів Кремля.

Автор
Станіслав ЖЕЛІХОВСЬКИЙ
кандидат політичних наук, провідний фахівець Дипломатичної академії України імені Геннадія Удовенка при МЗС
Думка авторів та відвідувачів сайту може не співпадати з думкою редакції.