• неділя 14-го липня 2024
  • Меню

Народження іншої Білорусі

07:35, 19-го серпня 2020 · Джерело: institutedd.org

Народження іншої Білорусі
Спостерігаючи за подіями в Білорусі, ми поки не можемо робити точних прогнозів подальшої її долі. Але уже зараз майбутнє цієї країни набуває своїх обрисів.

Все більш ясним сьогодні стає одне: епоха лукашенківської Білорусі минає, навіть якщо самому Лукашенкові вдасться втриматися в  буревії масових протестів.

Відправною точкою при розгляді можливих сценаріїв подальшого розвитку сусідньої країни повинна бути спроба осмислити природу білоруських протестів.

Одразу висловилися щодо того, чи впливають на події в Білорусі зовнішні сили (крім РФ). Однозначно так. І тут немає нічого конспірологічного. Такою є природа масових антиурядових виступів, що призводять до зміни влади[1]. Внутрішні процеси в країнах відбуваються не у зовнішньополітичному вакуумі і завжди пов’язані із певними тенденціями в міжнародній політиці. Тому масштабні внутрішні протести намагаються знайти точку опори в інших країнах, які виступають як джерела ресурсів: політичних, інформаційних, фінансових, іноді військових. Тому вплив зовнішніх сил - це далеко не завжди “проплачені мітинги” чи заслані "ляльководи". Радше це сприятливі міжнародні обставини. Тобто Росія не може не підтримувати проросійські акції, ЄС не може не підтримувати демократичні рухи. 

Білоруські події відзначаються масштабною самоорганізацією та солідаризацією суспільства. Це у свою чергу вказує на існування передумов, що призвели до протестного вибуху. Як правило, ключовими передумовами масового невдоволення, результатом якого стає зміна влади є наступні: 1) економічні проблеми, що виявляються у зниженні доходів населення та елітних груп; 2) наростання відчуження, конкуренції та опозиційності в елітних групах; 3) наростання невдоволення та протесту проти соціальної несправедливості; 4) зростання впливу ідеології спротиву, що експлуатує незадоволення населення та еліт, консолідуючи різні соціальні групи та мобілізуючи їх на боротьбу. Така ідеологія може приймати різні форми: від релігійної (релігійний фундаменталізм) до секулярної (акцентуація на порушення прав, невинність жертв режиму і т.д.); 5) соціально-психологічні передумови полягають у переживанні масами свого незадовільного становища. Далеко не завжди це пов'язано із економічним розвитком. Тут мають значення й інші мотиви, наприклад, прагнення свободи; 7) консервація персоналістських режимів, одним з яких є (можливо, уже був) режим Лукашенка. У цьому контексті населення починає відчувати втому від ключової фігури. Для таких режимів характерне відчуження влади та суспільства. Ця проблема актуальна і для сучасної Росії; 8) сприятливе міжнародне становище, яке дозволяє використовувати іноземні сили у внутрішньому протистоянні.

Саме існування таких передумов сприяє тому, що локальні протести при необхідному збігові обставин переростають у загальнонаціональні страйки, відносно яких уже не спрацьовує логіка “проплачених мітингів”. Тому, вочевидь, білоруські протести є результатом системних проблем в суспільстві. Про те, що масові виступи білорусів мають внутрішні підстави свідчить й та обставина, що вони охоплюють не лише окремі соціальні верстви (наприклад, середній клас, що є ознакою багатьох “революцій” сучасності). Активним учасником білоруської “революції” став і робітничий клас у класичній його формі. Частково це пояснюється особливістю соціальної структури білоруського суспільства, яка є результатом правління Лукашенка: Білорусь залишилась індустріальною країною із значною часткою робітничого класу в суспільній системі. Страйк цієї частини населення вказує на серйозне незадоволення своїм соціально-економічними положенням. Тому, робітники цілком можливо стануть соціальною базою для подальшого розгортання спротиву.

Сценаріїв розвитку Білорусі після пройдення нею точки біфуркації є не так багато.Можемо виділити три.

Російський сценарій. Для Білорусі російський сценарій означатиме відновлення інтенсивного зближення РФ, яке пригальмував Лукашенко. Але останні перемовини обох президентів вказують на те, що для Росія залишилась єдиною силою, яка може втримати його при владі. В будь-якому разі, російський сценарій для Білорусі означатиме насильство в тій чи іншій його формі. Останні російські дії в Білорусі навряд чи сприяють симпатії щодо неї в білоруському суспільстві. Тим більше, що Лукашенко, який зараз став антигероєм, починає використовувати антизахідну риторику та демонструвати свою залежність від В. Путіна. Справа ще й в тому, що в Білорусі фіксується зміна в геополітичних орієнтаціях населення, яка суттєво посилилась ще до виборів. У 2019 році за результатами досліджень кількість прихильників союзу з Росією знизилась із більш, ніж 60% до 40,4%. При цьому збільшилась кількість прихильнків вступу в ЄС: до 32%. А частка прихильників об’єднання з Росією склала 12,8%, тоді як підтримують входження до складу РФ всього 3,7% білорусів. Таким чином, будь-яке посилення інтеграції двох країн провокуватиме відчуженість суспільства і влади, а також наростання спротиву втраті білоруського суверенітету. При цьому, проросійський курс Білорусі скоріш за все означатиме консервацію існуючого в цій країні економічного та соціального ладу, який сьогодні не задовольняє велику частину населення. Варто також визнати й те, що білоруське суспільство існує між потужними геополітичними полюсами: Заходом і РФ. Це виключає його монолітність. Отже, рух Білорусі в ту чи іншу сторону (особливо насильницький) загрожує внутрішнім протистоянням.       

Західний сценарій. Зростання проєвропейських настроїв і неприйняття лукашенківської Білорусі створює передумови для активізації руху Білорусі до європейської політичної та соціальної моделі. Це означатиме плюралізацію політичного життя, лібералізацію економіки, але водночас і посилення націоналізму. Сьогодні діяльність західних медіа, таких як Радіо Свобода, спираються на експлуатацію національних символів, зокрема, мови. Підтримка національних рухів є традиційним способом ослаблення російського впливу на країни, що входять в зону її інтересів, мабуть, ще з часів Російської імперії. Західний, в тому числі, європейський медійний вплив сьогодні досить потужний в Білорусі. Наприклад, Польща, яка безперечно розглядає Білорусь як зону своїх інтересів, має свій білоруськомовний канал "Бєлсат", який аж ніяк не є пролукашенківським.

Поряд із розширенням прав і свобод для населення західний сценарій полягатиме, скоріш за все, у впровадженні неоліберальних економічних реформ. Це означатиме суттєві і болючі трансформації специфічної білоруської економічної моделі: поєднання залишків державного соціалізму із елементами ринкової економіки. Як правило, неоліберальні економічні реформи на початкових етапах їх впровадження призводять до падіння рівня життя, підвищення безробіття, скорочення соціальних програм і поглиблення соціальних нерівностей. В цілому, це класичний для пострадянських країн сценарій "шокової терапії". Наслідком таких змін є зростання темпів міграції з країни, поширення соціальних девіацій. Період стабілізації може бути більш або менш драматичним, в залежності від професійності влади та активності самого суспільства. З огляду на сьогоднішніх претендентів на “національне лідерство” виникають сумніви щодо компетентності можливої нової влади. Звичайно, західний сценарій означатиме й розширення культурних та економічних зв'язків із Заходом, що є і вагомим позитивним фактором.

Можливість західного сценарію підтверджується активізацією європейської політики в білоруському напрямі. ЄС зайняв досить однозначну позицію щодо Лукашенка: невизнання результатів виборів, а його президентом, а також підтримує протестуючих.

Отже, західний сценарій несе і можливості і ризики, до яких слід віднести і посилення конфронтації із РФ, а також протистояння всередині білоруського суспільства.

Білоруський сценарій. Цей сценарій пов'язаний радше із надіями на те, що білоруське суспільство вийде із кризи з мінімальними втратами. Білоруський сценарій - це політика в межах парадигми цінності людини. Означає він те, що в Білорусі повинна сформуватися нова владна система, яка проводитиме виважену економічну та культурну політику, спрямовану на збереження існуючих відносно високих соціальних стандартів у Білорусі із потенціалом їх підвищення. В основу білоруського сценарію повинен бути покладений підхід еволюції економіки та сфери життєзабезпечення суспільства з уникненням шокових реформ. У зовнішній політиці Білорусь, яка невідворотно демократизуватиметься, повинна орієнтуватись на цілі забезпечення безпеки громадян та збереження миру в регіоні. А метою внутрішньої культурної політики повинна стати інтеграція та солідаризація суспільства, підвищення його здатності до утримання цілісності між геополітичними полюсами.

Наразі складається непроста ситуація для всіх, чиї інтереси пов'язані з Білоруссю. Ментально Білорусь все менш лукашенківська і все більш розділена. Білоруський націоналізм більше тяжіє до Заходу, тоді як економічно Білорусь залежна від Росії та Митного союзу. Це ускладнює її дрейф в бік від Росії, для якої така ситуація теж виявляється не з простих. Будь-який силовий варіант з боку РФ підсилюватиме внутрішній антиросійський дискурс та розколюватиме білоруське суспільство. Тому, виходячи із факту тісних економічних зв'язків, Росії більш вигідно прийняти навіть відверто прозахідний курс Білорусі.

Для Заходу інша Білорусь також представлятиме проблему. Тіснота її культурних та економічних зв’язків із РФ зменшує простір для форсованої політики євроінтеграції. При цьому зберігається ризик економічного колапсу країни. У цій ситуації лишається сподіватись тільки на те, що все ж будуть пріоритетними інтереси білоруського суспільства, а не дотримання принципу політичної доцільності ключовими гравцями на білоруському полі. 


[1] сьогодні їх називають революціями. Хоча цей термін далеко не завжди є доречним. Такі події як Помаранчева революція чи Євромайдан, чи сьогоднішні події у Білорусі, у строго науковому розумінні революціями не є.

Олександр Ковтун, кандидат соціологічних наук, Хмельницький інститут соціальних технологій, спеціально для Інституту демократизації та розвитку.

Думка авторів та відвідувачів сайту може не співпадати з думкою редакції.