Але причини цих протестів є більш фундаментальними, ніж Навальний та “палац для Путіна”. Вони є лише вираженням тих соціально-економічних проблем, що існують сьогодні в РФ. Якщо говорити про політичну конкуренцію, то Навальний не виглядає сьогодні реальною політичною альтернативою. Він стабільно займає нижчі позиції в рейтингу довіри серед росіян. Наприкінці 2020 року йому довіряло всього 4% росіян, тоді як одіозному Жириновоському довіряло 12%. Зважаючи на методику опитування, яка полягала в тому, що респондент сам повинен був назвати прізвище політика, який користується його довірою, то для одного з найбільш відомих російських політиків - це не великий результат.
Протести в підтримку Навального - великою мірою є протестами, в основі яких лежить незадоволення росіянами своїм соціальним та економічним становищем, обмеженістю громадських свобод, на фоні корупції, глибокої соціальної нерівності між елітами та суспільством. “Палац Путіна” сам по собі не є причиною незадоволення, він важливий в аспекті соціального символізму, адже виступає узагальненим образом корумпованого та цинічного політичного режиму. Таким же символом в Україні була свого часу межигірська резиденція Віктора Януковича. Цікаву подібність мають і найвідоміші предмети з обох резиденцій: у Януковича - золотий унітаз, у Путіна - йоржик для унітазу, вартістю 60 тис. рублів.
Тому, не дивно, що багато учасників протестів в підтримку Навального не є прихильниками його як політика. Для багатьох він символ боротьби. Багато хто цю боротьбу хоче висвітлити як боротьбу з путінським режимом, але для російського суспільства - це радше боротьба із соціальною несправедливістю, складністю соціально-економічного становища в Росії. Так як уся повнота відповідальності за стан справ у країні покладається на президента, то і ключовим персонажем в діяльності Навального, звісно, є Путін. Хоча для багатьох росіян попри все він залишається особою недоторканною.
Загалом, протести, як форма виявлення колективною волі досить розповсюдженні у сучасній Росії і ставлення до них досить позитивне, що є черговим тривожним дзвіночком для путінського режиму. Симпатії росіян досі залишаються на боці протестувальників у Хабаровську: 43% росіян позитивно ставляться до протестувальників і тільки 14% негативно. Хоча тут спостерігається і різке зростання тих, хто ставить до них нейтрально: 40%. Це можна пояснити їх рутинізацією та втомою від їх тривалості. Тим не менш, ці протести мають суттєву підтримку у російському суспільстві. Дещо інша ситуація складається із сприйняттям білоруських протестів: 38% у жовтні 2020 року і 43% у вересні 2020 року підтримували А. Лукашенка. Протестуючих: 21% і 18%, відповідно. Але й в однієї й в іншої сторони є великий “потенціал симпатій”: майже 40% не підтримують жодну з сторін.
Важливою ознакою протестів “за Навального” є широке залучення молоді, в тому числі підлітків. Саме в групі молодих сьогодні змінюється уявлення про те, якою повинна бути Росія. Молоді люди в Росії за своїми цінностями подібні європейським одноліткам, тому для путінського режиму вони не є соціальною базою, а отже в Росії існує серйозний потенціал для змін.
Стосовно України, то тут варто відзначити те, що суспільний устрій в Росії не надто відрізняється від українського. Той устрій, що склалася в Україні відомий соціолог І. Кононов назвав “мульковим капіталізмом”, для якого характерна “взаємна конвертація влади та власності”1. В умовах такого устрою пріоритетними інтересами є не суспільні, а інтереси політичного класу та його фракцій, які (як відбулось і відбувається в Україні) у своїй конкуренції за владу готові приносити в жертву не тільки економічне благополуччя суспільства, але й більш фундаментальні речі: суспільну єдність, солідарність, довіру, без яких єдиним майбутнім залишається поступовий розпад та деградація. Тому, російські протести ні в якому разі не повинні бути приводом для радості. Вони повинні бути у першу чергу уроками, засвоївши які українське суспільство і його еліти можуть принаймні спробувати зрушити Україну з місця “гордості чорноземами” до економічно та соціально благополучного, технологічно розвиненого суспільства. І це, буде, мабуть, найкращим рішенням для перемоги над відсталим путінським режимом в Росії.