Смерть є закінченням лише земного шляху, про це говорять релігійні діячі та філософи. Людина інстинктивно прагне вірити, що могильна плита, цвинтар – не лише місце спокою, а ворота, які відкривати шлях у потойбіччя до трансцендентного – місце, що поєднує два світи. Дихотомія смерті та життя сприймається людиною у натуральний спосіб і викликає почуття страху і захоплення. Однак, інколи поєднання згаданих явищ перетворюється на карикатуру, прикладом чого є мавзолей Леніна і цвинтар на Червоній площі, який був споруджений напроти Торгівельного центру та поряд з церквою XVI століття. Здавалось би подібний еклектизм мав би відштовхувати та обурювати, проте, поєднання протилежних та взаємовиключаючих споруд стало природнім фундаментом для історичного реваншизму та неоімперіалізму Росії. Фантомні болі кастрованої імперії народжується з могил її глашатаїв, поряд з храмом споживання і Бога живого. В західній культурі це називають діалектикою, на сході – поліфонією, в Росії – особливим шляхом.
Німецький філософ Петер Слотердайк зазначає, що союз із мерцями – це психологічний генератор енергії головного фашиста (Гітлер) … мерці світової війни є, на його думку, тими хто його послав, а фюрер був штурмовиком, посланцем військових могил.
Найцікавіше, що цей філософсько-поетичний опис російського неоіперіалізму має конкретне політичне та міжнародно-правове втілення. Спочатку російська мова була проявом «російського міра», але нині можна стверджувати, що могили радянського (читай «русського») військового є територією Росії, з якої виринає невидима сила нової імперії. Наочним прикладом даної тези є боротьба Росії за збереження радянських пам’ятників в Польщі та монополізація права до могил радянських військових.
У 2017 році в Польщі були прийняті зміни до закону про заборону пропагування комунізму, якими визначатиметься знесення будівельних об’єктів неужиткового характеру, наприклад пам’ятників, що прославляють тоталітарний режим. Законом забороняється також надавати назви, що пропагують тоталітаризм, для прикладу навчальним закладам. Змінами передбачається створення правових механізмів, котрі дозволяють усунення з публічного простору будівель, що прославляють тоталітарний устрій.
Під дії даного закону потрапляють так звані «пам’ятники вдячності» або «пам’ятники братерства польської та радянської зброї».
У жовтні 2018 року в Варшаві відбувся демонтаж пам’ятника в Скаришевському парку. МЗС Росії активно протестувало та по усіх доступних каналах поширення інформації, чи радше – дезінформації, розповідало про «ревізіонізм поляків». Посол Росії у Польщі в чисельних інтерв’ю не втомляється наголошувати на тому, що місцева влада без проблем дає згоду на реконструкцію військових цвинтарів. А ось центральна влада Польщі умисно веде антиросійську історичну політику знищуючи пам’ятники радянських воїнам.
Зазначимо, що маніпуляції російського посла у Польщі Сєргея Андрєєва полягають у змішуванні компетенції та відповідальності місцевої і центральної влади, а також щонайменше у хибному тлумаченні російсько-польської угоди від 1994 року, що регулює питання «пов'язані з встановленням, реєстрацією, облаштуванням, збереженням і належним утриманням місць пам'яті і поховань».
Згідно з польсько-російською угодою від 1994 року, кожна із сторін зобов’язалась до утримання цвинтарів на своїх територіях. Польський історик Лукаш Адамський зазначає, що, ймовірно навмисно, в російському варіанті договору існує некоректний відповідник до польського тексту договору – російський текст може бути витлумачений як такий, що забезпечує охорону також «пам'ятників подяки» («памятникам благодарности»). Але ж у польському варіанті угоди мова йде не про «місця пам'яті і (місця) поховань» («места памяти и (места) захоронений»), а про «місцях пам'яті і спочинку» («местах памяти и упокоения), а це однозначно визначає, що договір стосується виключно територій кладовищ. Але аж ніяк його не можна застосувати до «пам’ятників подяки» де-факто насильно споруджених підконтрольним радянській владі польським режимом часів комуністичної окупації Польщі. Польська влада інтерпретує договір на основі польської версії.
З огляду на правову казуїстику, російська влада діє за принципом закон є закон, але правда має бути на нашому боці.
Досконалим прикладом неоімперського еклектизму є православний цвинтар у Радомі. У часи другої світової до православного цвинтаря із церквою доєднали поховання радянських воїнів. Нині на єдиній території двоєдиного цвинтаря знаходяться радянські «пам’ятники вдячності» та православні хрести.
Аналітики порталу «Західінфоронт» переконають, що військових поховань є інструментом гібридних операцій в інших країнах. Зокрема, в посольстві Росії у Польщі відкрито діє представництво Міноборони Росії із ведення військово-меморіальної роботи. З травня 2015 року його очолює полковник запасу Алексей Фомичев, який керує роботою ще трьох працівників в ранзі полковників і підполковників. І це пояснює чому могили військових радянських військових у Польщі – це сфера відповідальності не МЗС, а Міноборони Росії. Тобто, в будь-якій країну де існують військові цвинтарі росіяни направляють саме військових дипломатів, дуже зручна практика.
Росія не шкодує коштів на відновлення пам’ятників на військових цвинтарях в Польщі. Зазвичай підряди виконують довірені та перевірені особи.
Для прикладу у 2017 році російське посольство фінансувало ремонтні роботи на цвинтар-мавзолей радянських воїнів у Варшаві (пол. Cmentarz Mauzoleum Żołnierzy Radzieckich по вулиці Жвірки та Вігури) - ремонт братських могил (права сторона) коштував - 725 300 польських злотих (188 600 USD). Другий етап - ремонт братських могил (ліва сторона) в 2018 році - 733 720 польських злотих (190 800 USD).
Офіційні ж дані російської сторони свідчать про те, що з 2010 року російський бюджет направив на ремонт та опіку за радянськими та російськими військовими похованнями на території Польщі більше 24 млн. злотих (6 240 750 USD).
Видається доцільним нагадати, що шерегах Червоної армії воювало понад 7 млн. мешканців України, 2 тисячі з них отримали звання Героїв Радянського Союзу. Саме Україна понесла найбільші втрати під час Другої світової, а лінія фронту двічі проходила не через абстрактний Радянський Союз, а через територію реальної України. На військових цвинтарях у Польщі, Німеччини та інших країнах лежать українці. Україна, як країна засновниця ООН та країна, що перемогла Гітлера не можна дозволяти приватизовувати та інструменталізувати могил радянських воїнів в інтересах російського історичного реваншизму та неоімперської політики Москви.
Євгеній Білоножко - кандидат філософських наук, головний редактор часопису «Polonews», політолог, журналіст, перекладач (Україна)