Через певну неадаптованість до сучасних реалій часто він виглядає анахронізмом, але це лише на перший погляд. Особливо полюбляють теорію неоімперіалізму представники лівих політичних сил та неомарксисти. Як теорія, так і практика є актуальними щодо регіону між Балтикою та Чорним Морем.
Якщо проаналізувати політичний дискурс та дискурс медіа особливо після подій 2008 року в Грузії, анексії Криму та агресії на Донбасі у 2014 р., поняття «неоімперіалізм» стало все більше використовуватися саме щодо Росії. В науковому співтоваристві у зв’язку з цим все більше цитують одного з ідеологів євразійства, яка є теоретичною матрицею російських неоімперських амбіцій. Олександр Дугін у книзі «Четверта політична теорія» розглядає Росію не як країну, а як євразійську цивілізацію. Комусь може здатися, що його тези є абсолютно новими, але при поглибленому аналізі можна побачити старі комплекси фрустрації – «типу ми краще за них і ми доведемо це будь-якою ціною». У розділі 15 цієї книги напад Росії на Грузію вважається демонструванням Заходу імперської сили Росії. В розділі «Євразійські цілі» читаємо: «В даний час цілями євразійства є перетворення Росії в імперію, створення на базі Росії найбільшої держави – Євразійську континентальну імперію». Варто відзначити, що як сама книга, так і політика Російської Федерації, переповнені ідеями демонстрування сили та переосмислення цінностей та історичних істин, те що означає, де факто, зміна реальності іншою гібридною реальністю за допомогою ЗМІ, соціальних мереж, дипломатії та військової сили.
Гібридна реальність є деформованою реальністю, але вона добре вписується в постмодерністьсткі течії переосмислення історії. Тобто, незважаючи на явні неоімперські прояви з боку РФ, у ЗМІ та в громадському дискурсі все більше формується штучний образ імперських амбіцій інших гравців – США, Китаю, Великобританії тощо. Після 2008 р. Москва підтримує анти-західний наратив, послаблюючи загальну соціальну солідарність в регіоні Балтика – Чорне Море.
У 2017 р. Мілена Акімова та Дімітар Вацов опублікували працю в якій проаналізували семантичні ряди у 598 виданнях Болгарії за період 2013-2016 рр. Висновок дослідників був шокуючим: преса підконтрольна Кремлю та окремі групи в соціальних мережах сприяли атиповому розповсюдженню анти-ліберального та анти-західного наративу. В контексті агресії РФ в Україні, болгарська преса все більше говорила про «імперіалізм США», про «застаріле НАТО», про «корупцію в Болгарії» та про «занепад ЄС». Загальний наратив ЗМІ зводився до того що США та НАТО мають імперські амбіції, а Росія бореться самотужки за ортодоксальні цінності, але «західна імперія цьому заважає». Тобто, відбувається підміна неоімперських прагнень Росії в очах громадськості гібридною реальністю, з аргументацією того, що Росія змушена стати імперією щоб захистити себе від «західних агресорів».
Гібридна реальність не формується в усіх країнах одночасно, не всі країни регіону Балтика – Чорне Море сприймають однаково геополітичну дійсність. На початку 2020 р. центр «Социс» оприлюднив дані соціологічного опитування, відповідно до якого 63% респондентів вважають, що Росія вороже ставиться до України. З величезним відривом, на другому місці – США – 9,5% та інші.
У Румунії, відповідно до опитувань проведених у 2019 р., 31% громадян вважають Росію ворогом, на другому місці Угорщина – 9%. Найбільшим другом Бухареста румуни вважають США – 37%. Більше 60% румун вважають, що НАТО дбає про те, щоб їх країна стала потужною і сильною.
Відповідно до дослідження Pew Research Center, що було оприлюднене цього року, жителі Словаччини (60%) та Болгарії (73%) позитивно дивляться на Росію, проте найбільш критично до Москви ставляться жителі Литви, Польщі, Чехії та України. Є досить цікавою відмінність між Словаччиною та Чехією щодо ставлення до Росії, так само є цікавою відмінність між двома сусідніми державами чорноморського басейну – Румунією та Болгарією. Можливо, багато чого залежить від успішності чи неуспішності гібридизації політичної реальності через анти-західні наративи?
Німці також відрізняються поглядами на Росію залежно від того, чи перебувають вони в колишній Східній чи Західній Німеччині: 33% на колишньому Заході сприятливо дивляться на Росію, порівняно з 43% у колишній Східній Німеччині. У Грузії, відповідно до Кавказького барометру, 25% громадян вважають США головним другом країни. 40% вважають Росію головним ворогом. Бачимо строкату картину щодо ставлення до Росії, проте, узагальнюючи, відзначаємо загальне негативне ставлення до Москви в країнах з проблемним минулим або теперішнім у відносинах з Кремлем.
В цілому, подальша гібридизація політичної реальності може призвести до втрати ціннісних орієнтирів у країнах Балтії та Чорного Моря та загального суспільного дезорієнтування, те що непотрібно допустити в контексті нехтування окремими геополітичними гравцями норм міжнародного права. В майбутньому цікавою темою для комплексних політологічних та соціологічних досліджень може стати порівняння ставлення до Росії, США, ЄС та сусідніх держав в різних країнах з врахуванням ступеня розповсюдження анти-захдіних наративів, особливо в регіоні Балтика – Чорне Море.
Марін ГЕРМАН, кандидат політичних наук, директор Інституту Політичних Студій та Соціального Капіталу, головний редактор Медіа Центру БукПресс, м. Чернівці, Україна