Молдова є однією з цілей агресивного впливу Росії. Ще в 1990-х роках, до окупації російською армією Криму і частини українського Донбасу, вона зіткнулася з окупацією частини своєї території, Придністров'я. Сучасний гібридний вплив Кремля, як зазвичай, полягає в поширенні пропаганди через різні канали інформації, проникненні в молдовську економіку та енергетику, корупції і підкупі молдовських політиків. Так сформувався, зокрема, попередній президент Молдови Ігор Додон, який ніколи не приховував своїх проросійських поглядів. Ба більше, в останні роки з'явилося безліч свідчень його несамостійності, ролі кремлівських кураторів у його просуванні і навіть зв'язках із формальним опонентом, колись найвпливовішим молдовським олігархом Владом Плахотнюком (корупційний скандал свого часу із зафіксованим на відео Додоном, котрий отримав від того пакет з грошима, “подарувало” проросійському політику прізвисько “Кульок”).
Після усунення Плахотнюка з молдовської політики, внаслідок політичних комбінацій владу вдалося cконцентрувати в руках саме політиків, вигідних Кремлю. Здавалося, Молдова потрапила в тривалу залежність від Москви. Однак значний поворот стався з обранням президенткою Маї Санду, яка підтримує прозахідний курс країни. Попри зусилля росіян, команду політтехнологів, відправлену на підтримку власного кандидата, той програв, не переобравшись на нову каденцію. Це навіть привело до зміни керівництва путінської адміністрації по ближньому зарубіжжю - замість генерала зовнішньої розвідки Володимира Чернова ним став Ігор Маслов, який спеціалізується власне на Молдові. Як уже зазначалося, багато стратегічних напрямків для Кремля провалюються через те, що для виконавців набагато цікавішим є пошук шляхів корупційного збагачення, значна частина виділених коштів так і не доходять безпосередньо для реалізації поставлених цілей.
Однак, поки це лише одна виграна битва у боротьбі за те, яким курс рухатиметься Молдова і чи вдасться країні нарешті розпочати такі необхідні для розвитку демократичні перетворення. Слід не забувати, що йдеться про парламентську республіку, де повноваження президента є обмеженими. Попри відставку прем'єр-міністра Іона Кіку від партії соціалістів, до якої належить Додон, розпуск парламенту можливий лише у випадку блокування його роботи впродовж трьох місяців або неможливості затвердити уряд. Це зумовило затяжний сценарій з почерговим висуненням і проваленням кандидатур на очільника уряду, що дозволило врешті звернутися Санду до Конституційного суду щодо призначення дострокових виборів.
Якщо вдасться досягти поставлених цілей, то є шанс для прозахідних сил у Молдові повністю переформатувати політичну систему для реалізації власної політики. Як демонструють соціологічні заміри, партія Дія і Солідарність, в яку донедавна входила Санду, може навіть взяти одноосібну більшість місць у парламенті - це би було своєрідним повторенням успіху президента Зеленського в Україні в 2019 році.
Сама ж ситуація провалу російських сил в Молдові і приходу до влади проєвропейського кандидата створює підґрунтя для перезапуску відносин по лінії Київ-Кишинів. Показовим став перший візит Санду на посаді президентки саме до України, що окреслило її зовнішньополітичні орієнтири. Спектр українсько-молдовських взаємин має декілька вимірів. Найперше, це, безумовно, питання безпеки у регіоні, зважаючи на розміщення російського контингенту військ в Придністров'ї. Президентка Молдови чітко заявила щодо необхідності їх виведення, чим викликала хвилю обурення в джерелах російської пропаганди, українська сторона раніше неодноразово підкреслювала свою готовність дозволити транзит через власну територію. Консолідована позиція Кишиніва і Києва у цьому питанні поставила би Кремль в незручну позицію і змусила би якось відповідати. Крім того, українська влада у своїй зовнішній політиці намагається активізувати співробітництво у регіоні, пропонуючи зокрема нові формати. Достатньо згадати про Люблінський трикутник - аналогічний формат можна застосувати і для активізації співпраці по лінії Україна-Молдова-Румунія. Також потребує “оживлення” проєкт ГУАМ (Грузія-Україна-Азербайджан-Молдова). Попри існування певних розбіжностей у баченні учасників даного регіонального утворення щодо окремих питань, всі вони зіткнулися з окупацією власної території, а Азербайджан, який є стратегічним партнером України, продемонстрував нещодавно приклад відвоювання своїх земель.
Іншим виміром, де Київ міг би активізувати свою політику, є українська національна меншина в Молдові, доволі чисельна за своєю кількістю. Посилення українського впливу дозволило би витіснити деструктивний вплив Росії, яка активно працює з цією категорією громадян Молдови, а ширше - її російськомовним населенням. Така політика сприяла би стабілізації та покращенню внутрішньої ситуації в молдовському суспільстві, зближенню українців і молдаван на суспільному рівні.
Схоже, для Києва і Кишинева виникає сприятлива атмосфера, щоб перегорнути сторінку двосторонніх відносин і суттєво наростити співробітництво, поламавши тим самим один із чисельних кремлівських планів у регіоні.