Агресія Росії в Грузії (2008 р.) та в Україні (з 2014 р.) зруйнувала і без того слабкі безпекові механізми, що виникли в Європі після завершення «холодної війни». Зрозуміло, що основну вигоду від ослаблення системи безпеки на континенті отримала Російська Федерація, котра намагається просувати свої геополітичні проєкти не лише на території пострадянського простору, але й Центрально-Східної і Південної Європи.
Починаючи із розпаду Радянського Союзу, Москва бере активну участь у розпалюванні геополітичних конфліктів, у фінансуванні та військовій підтримці незаконних збройних формувань, а також у силовому захопленні територій суверенних держав даного регіону (зокрема Молдови, Азербайджану, Грузії, України) та створенні на їх основі невизнаних світовою спільнотою «квазі-держав» на кшталт Абхазії, Південної Осетії, Придністров’я, «ДНР» і «ЛНР».
Російська окупація частин територій України, Грузії, Молдови, Азербайджану супроводжується вилученням цих зон з нормального економічного, політичного і правового порядку, і як наслідок – відбувається різке зниження особистої і правової захищеності громадян та бізнесу. При цьому місцеве населення фактично стає ізольованим від європейських і світових соціальних та економічних процесів і перетворюється на заручника кремлівських амбіцій. Окуповані Росією території все більше схожі на закриті мілітаризовані зони, що спеціалізуються переважно на обслуговуванні потреб збройних сил РФ. Слід також додати, що просування демократичних цінностей у політичне життя цих територій фактично припинено і більш того, йде зворотній процес формування елементів закритого авторитарного чи навіть тоталітарного суспільства і репресивної моделі його побудови. Вже стали масовими і систематичними репресії проти різних етнічних та релігійних груп (кримських татар, протестантських конфесій тощо), а також порушення соціальних прав населення окупованих територій.
Слід звернути увагу, що розпалювання і підтримка конфліктів по всьому світу дозволяє російському керівництву не лише відволікати увагу світової громадськості від своєї антидемократичної внутрішньої та агресивної зовнішньої політики, але й досить успішно спочатку розпалювати конфлікти, а згодом і пропонувати посередницькі зусилля по їх подоланню.
Російська агресивна політика кардинально змінює геополітичний ландшафт стратегічно важливого з точки зору європейської безпеки Причорноморського регіону. Маючи потужні збройні сили у Криму (близько 50 тис особового складу) та посилюючи свій воєнний флот, Російська Федерація отримує монопольне геополітичне домінування у регіоні, зокрема, можливість блокування морських шляхів та створення різноманітних загроз державам Чорноморського простору, якщо останні не підкорятимуться російському диктату. Цей механізм Росія регулярно відпрацьовує під час численних військово-морських навчань, перекриваючи величезні акваторії Чорного моря, в тому числі й розташовані у безпосередній близькості до територіальних вод України та інших держав.
Російська окупація Криму порушила систему безпеки в Чорноморському регіоні, тому виникла нагальна необхідність її суттєвої модернізації. До цього насамперед могли б бути причетними НАТО і Європейський Союз, проте й інші організації також спроможні зіграти помітну роль у створенні елементів безпеки.
Мова насамперед йде про Організацію чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), що виникла у 1992 році і отримала повноцінний статус організації в 1999 році. Вона була покликана сприяти «перетворенню Чорноморського регіону в регіон миру, стабільності та процвітання» шляхом впровадження програм у сфері транспорту і комунікацій, фінансового та наукового співробітництва, енергетики та охорони довкілля, туризму тощо.
Формально Організація має суттєвий потенціал, об’єднуючи дванадцять держав Причорноморського регіону і тринадцять держав-спостерігачів, серед котрих США, Франція, Німеччина, Італія, Польща та інші. Її діяльність зосереджена насамперед на реалізації проектів економічної інтеграції в басейні Чорного моря, що також здатне сприяти посиленню безпекової складової країн регіону. На користь цього свідчить те, що ОЧЕС є чи не єдиним проектом в регіоні, що не створювався чи не перетворився на інструмент задоволення геополітичних амбіцій Москви. Цьому перешкоджають впливові держав-члени «Великої сімки» та Польща і, особливо, Туреччина, котра сама прагне стати домінуючою державою в Причорномор'ї і на Близькому Сході. Загалом, можна з повною впевненістю стверджувати, що закладений в ОЧЕС потенціал дозволив би перетворити басейн Чорного моря на один із самих економічно динамічних регіонів світу.
Проте російська агресія справила певний руйнівний вплив й на діяльність ОЧЕС, оскільки Росія грубо порушила засадничі норми і принципи міжнародного права стосовно її двох держав-членів. Слід зазначити, що після 2014 року багато ініціатив та проєктів не реалізуються через російську окупацію Криму та через прагнення Москви використати всі зовнішні майданчики (з ОЧЕС включно) для легалізації своєї агресії щодо України і Грузії. Російське керівництво через структури Організації намагається заохочувати бізнес країн регіону працювати з Кримом всупереч українському законодавству і рішенням ООН, а також проводити різноманітні культурні, бізнес та інші заходи, щоб в результаті позбутись стосовно себе санкцій міжнародної спільноти. В 2016 році на засіданні ОЧЕС у Сочі в рамках кампанії покращення іміджу Російська Федерація в якості «добровільного внеску» надала Організації кілька мільйонів доларів, хоча тоді цей жест особливих наслідків не мав.
Росія намагається використовувати ОЧЕС як ще один інструмент «визнання міжнародного авторитету керівництва Росії» в очах пересічних росіян. При цьому, Москва продовжує руйнувати і дискредитувати Організацію перед світовим співтовариством, розглядаючи її в якості одного із конкурентів інтеграційним проектам Російської Федерації, а також усвідомлюючи свою неспроможність домінувати в структурах ОЧЕС внаслідок протидії насамперед Туреччини.
В цьому контексті слід звернути особливу увагу на вибори Генерального секретаря ОЧЕС в 2021 році. Російське керівництво пропонує на цю посаду дипломата, колишнього посла у Венесуелі Володимира Заємського, що відзначився підтримкою корумпованого режиму Мадуро. Сама особа кандидата та попередній характер його діяльності не залишає сумнівів у тому, що Москва прагнутиме як мінімум паралізувати діяльність Організації, а як максимум – перетворити її на інструмент реалізації своєї агресивної політики у Чорноморському басейні.
Отже, для того, щоб ОЧЕС зміцнила свою спроможність виконувати без пекові функції принаймні в рамках статутних вимог, насамперед необхідна консолідація країн регіону з метою нейтралізації спроб Російської Федерації підім’яти Організацію під себе. Також держави-члени повинні неухильно підтримувати суверенітет і територіальну цілісність своїх партнерів, що стали об’єктом російської агресії. На жаль розвиток подій показує, що жодна держава регіону не може бути застрахованою від спроб Росії (включно із застосуванням збройних сил) розширити свій геополітичний вплив у басейні Чорного моря.