Основним завданням Ініціативи є сприяння співробітництву, перш за все, з метою розвитку інфраструктури в межах трьох секторів – енергетичному, транспортному та цифрових технологій, що передбачає зменшення диспропорцій у процесі розвитку країн Східної та Західної Європи шляхом усунення багатомільйонних прогалин між двома великими регіонами Європи в інвестиціях, що вкладаються в інфраструктуру.
В той час, коли Європа, Німеччина зокрема, в останніх самітах Ініціативи виступала в якості спостерігача, США є головним актором, який підтримує даний формат співпраці, і розглядають його як інструмент для:
1. Підвищення стійкості та стабільності регіону перед ризиками, які представляє російська агресія;
2. Обмеження впливу Китаю в регіоні, що здійснюється через конкуруючу співпрацю у форматі 16+1 (який фактично стартував раніше, ніж Ініціатива Трьох Морів);
3. Розвитку ринку для американських ресурсів та технологій;
4. Консолідації нового східноєвропейського полюсу у Європі, який міг би, принаймні частково, збалансувати західноєвропейський полюс, і зокрема «Антанту» між Францією та Німеччиною з її м’якою й позитивною політикою щодо Росії, незважаючи на агресивну поведінку цієї країни на міжнародній арені.
Хоча прихильність США до цього формату співпраці була чітко визначена під час президентства Дональда Трампа й озвучена ним на другому саміті Ініціативи Трьох Морів у Варшаві 2017 року, слід зазначити, що інтерес та підтримка США не зникнуть і під час каденції Джо Байдена, оскільки 19 листопада Палата Представників одноголосно прийняла двопартійну резолюцію на підтримку Ініціативи Трьох Морів.
За менш ніж місяць після П’ятого саміту Ініціативи Трьох Морів, який відбувся 19-20 жовтня 2020 року у Талліні (Естонія), інвестиційний фонд Ініціативи зазнав значних позитивних змін у контексті його організації та розширення: окрім засновників, Польщі та Румунії – основної рушійної сили Ініціативи, внесок до фонду здійснили Естонія, Латвія та США, а Болгарія, Хорватія, Литва, Словенія та Угорщина обіцяли внести кошти і зі свого боку. Якщо під безпосереднім керівництвом компанії Amber Infrastructure Group Фонд накопичує близько 3 мільярдів доларів США, то США пообіцяли збільшити свою фактичну частку з 300 мільйонів доларів США до 1 мільярда доларів США.
У статті, яку я написав одразу після жовтневого саміту, я наголосив на тому, що наступним кроком для оцінки шансів на успіх Ініціативи буде початок фінансування інфраструктурних проектів у регіоні. І справді, перші дві інвестиції були оголошені на початку грудня. Перша стосувалася придбання 100% акцій Cargounit – найбільшої приватної лізингової компанії в Польщі та шостої за величиною компанії у галузі рухомого складу в Європі, фактично лідера на ринку Центральної Європи, рухомий склад якої використовується переважно перевізниками з нафтохімічної, хімічної та металургійної промисловостей. Друга направлена на підтримку розвитку мережі зелених центрів обробки даних у країнах Центральної та Східної Європи. Першим кроком було створення зеленого центру обробки даних об'ємом 20 МВт, який зараз будується в Естонії, розроблений Центрами обробки даних Greenenergy.
Таким чином, я б сказав, що останній і найамбітніший проект із співробітництва, який прагне надати фізичного окреслення концепції Інтермаріуму, зараз повністю працює під егідою Сполучених Штатів. На даний момент шанси є позитивними, незважаючи на включення членів з проросійською зовнішньою політикою, такими як Австрія та Угорщина, а також на певну пасивність франко-німецького дуету та китайської конкуренції.
Було б особливо доречно якомога швидше побудувати енергетичну та транспортну інфраструктуру, утворивши вісь «Північ-Південь» у Східній Європі, від Балтійського до Чорного моря, паралельно аналогічним осям у Західній Європі, від Північного моря до Середземного (вже існує) та в Центральній Європі, від Балтії до Адріатики (ще у процесі і проходить через Німеччину, Австрію та Італію). Оскільки європейська інтеграція розвивається із у напрямку із Заходу на Схід (і це відображається не лише на політичному рівні, а й на транспортних коридорах, спланованих Європейським Союзом), відсутність такої осі у Східній Європі явно шкодить економічному розвитку регіону, а також активізації відчуття спільності націй Східної Європи, які, можливо, занадто орієнтувалися на Захід, ігноруючи своїх сусідів. Хоча таке ставлення можна було легко пояснити в 1990-х та в першій декаді 21 століття, враховуючи нестачу капіталу та відсутність належного рівня розвитку регіону, нині економічні передумови для досягнення такого надзвичайно важливого кроку виконані.
На жаль, незважаючи на інтерес, який останнім часом виявляє Україна до участі в Ініціативі Трьох Морів, нинішня архітектура Ініціативи та стратегічні міркування залишають Київ переважно поза цим форматом. З тих самих причин Білорусь та Молдова, не можуть взяти участі в інфраструктурних проектах, розроблених Ініціативою, навіть якщо б вони хотіли. Однак ці три східноєвропейські країни, залишившись поза межами ЄС та Ініціативи Трьох Морів, зможуть підключитися до нового коридору Північ-Південь, який наразі будується на захід від їхніх кордонів. І хто знає, якщо геополітичний баланс зміниться, новий подібний коридор Північ-Південь може розширитися далі на Схід, маючи в основі Україну та Білорусь.