Політична ситуація в Республіці Молдова після виборів 15 листопада. Аналіз загроз та перспектив

По-перше, вона стала першою жінкою-президентом в історії Республіки, по-друге, її підтримала найбіліша кількість виборців, ніж будь-якого іншого кандидата на всіх попередніх виборах, починаючи з 1991 року. За Санду в другому турі проголосувало 943 006 громадян з правом голосу. Це безумовно великий кредит довіри. Від нового президента, в першу чергу, очікують поліпшення економічного стану країни та боротьби з корупцією. Але для цього повноважень президента недостатньо. Необхідна підтримка зі сторони парламенту.

Сьогодні парламент залишається під контролем партії соціалістів (ПСРМ), яка підтримувала її опонента Ігора Додона. ПСРМ, 3 грудня 2020 року, разом з партією «Шор» та депутатською групою «Pentru Moldova» (за спиною котрої, можливо, стоїть олігарх-втікач Влад Плахотнюк) створили нову більшість в парламенті, яка одразу проголосувала, з порушенням процедури, за 14 законопроектів, що стосуються різних сфер, від економіки до фармакології. Сюди входить і бюджет та податково-бюджетна політика на наступний рік, закони про статус російської мови, поправки, що знову дозволять ретранслювати російські політико-аналітичні передачі на молдовському телебаченні, розширення автономії Гагаузії та інші. Одним із найважливіших законопроєктів є передача Служби інформації та безпеки (СІБ) з-під контролю президента до підпорядкування парламенту, тим самим обмежуючи і так малі повноваження президента країни. Всі закони були додані до порядку денного і проголосовані з порушенням процедури. У депутатів опозиції та представників громадського суспільства не було часу ознайомитися з ними, не було й мови про прозорий розгляд і голосування. Весь процес був дуже схожим на прийняття диктаторських законів Януковича, 16 січня 2014 року, під час Революції Гідності. Більшість законопроектів були оскаржені в Конституційному суді і по деяким з них була негативна оцінка зі сторони Конституційного суду та Верховної ради магістратури (ВРМ). Однак, це не завадило поки ще президенту Ігору Додону, підписати декілька з проголосованих законопроектів, в тому числі і закон про передачу контролю над Службою інформації та безпеки парламенту.

Подібна поведінка влади вже викликала обурення як опозиції, так і суспільства. 6 грудня в центрі Кишинева пройшов мітинг, на який зійшлись представники різних політичних сил. Під час мітингу була прийнята резолюція з вимогою розпустити парламент і провести дострокові вибори. Але це не так легко. Сьогодні існує два законних методи розпуску парламенту. Перший, це коли президент розпускає парламент, якщо останній протягом 3-х місяців не розглядав законопроекти, тобто був бездіяльним. Другий варіант – це відставка уряду і неможливість сформувати новий. Представники Санду та ПДС (Партія «Дія і Солідарнісь») поки ставлять на цей варіант. Однак з новою більшістю ПСРМ-Шор відправити уряд у відставку буде доволі складно.

Також треба усвідомлювати, що вибори не гарантують проєвропейським силам більшість у новому парламенті. Як показують соцопитування, в наступний парламент гарантовано пройдуть чотири політичні сили – ПАС, ПСРМ, Шор та Наша партія Ренато Усатого. Тобто одна проєвропейська і три ліві партії з проросіїскими тенденціями. З них дві партії формують сьогоднішню парламентську більшість. Третя, Наша партія, є справжнім джокером молдовської політики - карта, яка може бути як і чирвою, так і пікою. На перший погляд логічним видається, що ця партія більше проросійська. Її лідер, Ренато Усатий, багато років прожив та працював в Москві, його виборець здебільшого з півночі країни (регіони стабільної підримки проросійських кандидатів). Та і самий Усатий на президентських виборах 2016 року закликав підтримати Додона у другому турі. Однак, з того часу, між двома політиками з’явилося багато розбіжностей. Всю свою кампанію 2020 року Усатий будував на протистоянні з Додоном, якого називав не інакше, як новим головою корупційної системи в країні і саме він розповідав пресі про зустріч у Греції між, Ігорем Додоном та з біглим олігархом, Владом Плахотнюком. Між двома кандидатами навіть трохи не сталася сутичка напередодні виборів, коли Усатий зірвав зустріч Додона з виборцями одного з міст Фелешть. Сьогодні він підтримує Санду, але зрозуміло, що він бачить в ній лише таран, який може пробити йому шлях до крісла депутата.

Єдиний напрямок, де Санду може очікувати успіх, це зовнішня політика, яка останні півтори року перебувала в інертному стані. Одразу після свого обрання, новообрана пані президент провела перемовини з президентами Румунії та України, і очкується, що після її інавгурації, президент Румунії, Клаус Йоханес, прибуде з візитом до Молдови. Також пані президент обіцяла, що одним із перших її візитів буде візит до Києва. Це дуже важливо, бо останні чотири роки відносини з сусідніми країнами були практично заморожені. Що не могло не вплинути на розвиток країни. Для Молдови добросусідські відносини з Україною необхідні, в тому числі і для врегулювання придністровського конфлікту, а також для відновлення контролю за східним кордоном країни.

Інша справа Росія. Хоча Майя Санду виступає за конструктивний діалог з Росією, в той же час вона хоче переглянути статус Молдови в ЄврАзЕС та вимагає виводу російських військ з Придністров’я. Це Кремлю, звісно, не подобається.

Майя Санду не є першим президентом Молдови, який вимагає від Москви вивести свої війська з території Придністров’я. Про це говорили всі попередні керівники держави, навіть іноді і Ігор Додон. Ідея заміни російських миротворців на цивільну місію ОБСЄ теж не є новою і декілька років поспіль пропонується Кишиневом.

Вивід російських військ з території Молдови може дати позитивний поштовх процесу вирішення конфлікту між двома берегами Дністра і дозволить зрушитися переговорному процесу з глухого кута, в якому він знаходився останні роки. Це не співпадає з позицією Кремля. Як заявив прес-секретар президента РФ, Дмітрій Пєсков, російські миротворці є єдиними гарантами збереження статусу-кво в регіоні. Росія зацікавлена в збереженні існуючої невизначеності в питанні Придністровського конфлікту, бо це дає їй змогу зберігати вплив в регіоні і важелі тиску на офіційний Кишинів. Якщо ОГРВ буде розформовано, а формат миротворчої місії змінено, то Москва багато втратить в політичному сенсі.

Однак, не треба мати ілюзій, що вивід контингенту зменшить військову присутність РФ в регіоні, так як він складається здебільшего з місцевих жителів, які мають громадянство РФ. Лише командний склад є виходцями саме з Росії. Тому, у випадку «виводу» російських військ, не треба очікувати чогось на кшталт виїзду ешелонів з солдатами та технікою. Скоріш за все і миротворці, і ОГРВ віллються у склад армії невизнаної ПМР, як в свій час сталося при розформуванні 14-й армії в 90-ті роки. А Придністров’я покине тільки купка офіцерів. Та навіть без ОГРВ, яка разом з миротворцями складає 1700 чоловік, Росія контролює армію так званої ПМР, чисельністю приблизно 5500 чоловік.

Але, повертаючись до стосунків між новим президентом Молдови і Росією, вони скоріш за все, будуть складними і, не виключено, що Кремль повернеться до своїх старих методів тиску, використовуючи молдовську діаспору в РФ та залежність деяких секторів економіки РМ від Росії. Особливо, залежність від поставок енергоносіїв. Однак, це можливо компенсувати, будуючи гарні стосунки з ЄС і Румунією.

Підбиваючи підсумки, можемо сказати, що дуже багато буде залежати від наступних декількох місяців і від того, чи зможе Санду зробити перезавантаження парламенту, запустити обіцяні реформи і зберегти той кредит довіри і рівень мобілізації, який вона отримала в листопаді. Звісно, що опозиційні сили будуть робити все, щоб цьому завадити. Однак вдасться їм це чи ні, покаже час.