Санду і підтримуюча її партія PAS (Прогрес та солідарність) намагалися знайти можливості для розпуску законодавчого органу, але всі вони виявилися провальними. Для президента не залишається більше поля для маневру: вона змушена висунути кандидатуру на посаду прем’єра з надією, що парламент не проголосує. Якщо законодавчий орган протягом 45-ти днів не обере уряд, можна буде говорити про парламентські вибори.
Висуванцем президента стає Наталія Ґавріліце - колишня міністерка фінансів в уряді Санду 2019 року, випускниця Гарвардського університету. У неї великий досвід роботи як в молдовських держустановах, так і в міжнародних комерційних організаціях. З таким CV навіть соціалісти, головні противники Санду, не мали б мати зауважень до кандидата. Однак з самого початку президент, ПАС і сама Ґавріліце дають знати, що вони не бажають, щоб кандидатура була затверджена, і що цей крок є суто технічним. Це створило достатньо абсурдну ситуацію: з одного боку програму уряду і сам уряд презентували, як високопрофесійний і готовий приймати необхідні рішення для покращення ситуації в країні, але в той самий час, фракція, яка мала просувати цей уряд, вмовляла не голосувати за нього. Як і сподівалися в оточенні президента, депутати не підтримали кандидатуру Ґавріліце. Утім соціалісти зробили крок, який мав зруйнувати всі плани Санду.
Того ж дня, 11 лютого, ПСРМ, партія «Шор», об’єднання «Pentru Moldova» та декілька незалежних депутатів заявляють про формування ситуативної коаліції і висувають свого кандидата на посаду прем’єра. Маріана Дурлєштяну, теж колишній міністр фінансів, цього разу в уряді Зінаїди Гречаний, посол Молдови в Сполученому королівстві, сьогодні - фінансовий директор нафтової компанії Rompetrol, яка належить національній казахстанській нафтовій кампанії «КазМунайГаз». За словами лідера соціалістів Ігора Додона, пані Дурлєштяну має керувати урядом до дострокових парламентських виборів. Але коли, на його думку, вони мають відбутися, голова ПСРМ не конкретизує. Однак у президента ігнорують пропозицію від коаліції. Після консультацій з фракціями вони вдруге висувають Ґавріліце. Мовляв, серед п’ятдесяти чотирьох депутатів, які висунули Дурлештяну, є люди з поганою репутацією і історією партійної міграції.
Це рішення Санду було достаньо контраверсійним і викликало широку дискусію. Чи можна вважати п'ятдесяти чотирьох депутатів, які підписалися в підтримку Дурлєштяну, офіційно сформованою парламентською більшістю? Бо від цього залежить, чи можна вважати дії президента законними. Згідно з рішенням Конституційного суду від 6 серпня 2020 року, «якщо сформовано формалізовану абсолютну парламентську більшість, президент зобов'язаний висунути кандидата на посаду прем'єр-міністра, запропонованого цією більшістю. Якщо формалізовану абсолютну парламентську більшість не сформовано, президент після консультацій з парламентськими фракціями зобов'язаний висунути кандидата на посаду прем'єр-міністра, навіть якщо парламентські фракції не згодні з його пропозицією». Соціалісти і їх союзники вважають, що підписів під кандидатурою цілком достатньо для того, щоб вважати цю групу парламентською більшістю. У свою чергу, деякі спеціалісти з конституційного права, як, наприклад, колишній голова КС, Алєксандру Тенасе, вважають, що «люди, які готові створити більшість, повинні прописати це в письмовій формі і вказати, що готові проголосувати за такого-то кандидата. Це повинен бути офіційний документ» .
Останнє слово було за Конституційним Судом, куди звернулися соціалісти 12 лютого. Суд дав відповідь 16 лютого. Він не задовільнив скаргу соціалістів, мотивуючи це тим, що позивач не надав достатньо доказів, щоб зупинити дію декрету президента про друге призначення кандидата на посаду голови уряду. Однак в той самий час, згідно практики КС, парламенту слід дочекатися рішення по суті і продовжити процедури тільки після того, як суд підтвердить, що декрет президента не порушує Конституцію. Тобто до 23 лютого, коли відбудеться засідання суду, парламент не може приймати якихось рішень стосовно формування уряду. Це вигідно для президента, бо чим менше у парламенту часу для розгляду і затвердження уряду, тим більше шансів спровокувати дострокові вибори.
Проте пані президентка ходить по дуже тонкому льоду, бо навіть її політичних союзників засмучують її останні дії. Особливо рішення від 11 лютого щодо повторного висування кандидатури Ґавріліце. Дуже непереконливими є аргументи президента, якими вона мотивує відхилення кандидатури Маріани Дурлєштяну. З політичної точки зору висування запропонованої соціалістами кандидатури на посаду голови уряду означає передачу ініціативи до рук ПСРМ. Також це дасть їм можливість проводити вибори в зручних для них умовах і диктувати політичну повістку для країни (де факто, повістку Кремля). Необхідно зазначити, що Ігор Додон, вже декілька разів встиг відвідати Москву для політичних консультацій. Останній раз - одразу після висування Дурлєштяну.
В шахах, ситуація, що склалася на молдовській політичній шаховій дошці, називається цугцвангом. Санду ризикує. Змушена ризикувати.
Чи ризик буде виправданим, покаже час …