Так само, ми аналізуємо роботу, яка повинна бути виконана для успішної реалізації цієї мети. Так вже повелось (це є абсолютно нормально), що ми більше говоримо про наші власні прорахунки, ніж задаємо запитання: «А що ж не так з тою політикою Східного партнерства»?
Хороше запитання: чи політика Східного партнерства, яку імплементує Європейський Союз, є безапеляційно такою, яка не потребує коригування? Навряд. Політика Східного партнерства існує не перший рік. Звичайно, це необхідна та важлива ініціатива Брюсселю. Нема де правди діти: Європейський Союз змушений якось вибудовувати відносини зі своїми сусідами: будь-то у Східній Європі чи то у Північній Африці. Тому не слід тішити себе ілюзіями, що метою політики Східного партнерства є чим швидша інтеграція країн Східної Європи, зокрема України, до ЄС. І це напевно є одним з основних зауважень побажань до Брюсселю: адже відсутність чіткої євроінтеграційної перспективи для України, Грузії та Молдови не сприяє стабільному поступу в Європу цих держав. Більше того, станом на сьогодні вже остаточно зрозуміло, що політику Східного партнерства варто розділити. Україні, Грузії та Молдові залишається багато чого зробити на шляху до членства в ЄС, але абсолютно неприпустимо ставити ці три країни в один ряд з Вірменією, Азербайджаном і, тим більше, лукашенківською Білоруссю. Очевидним є те що, політика Східного партнерства+, тобто окремої політики для України, Молдови та Грузії вже давно є на часі. Ці три держави чітко висловлюють бажання набуття членства в Європейському Союзі, тоді як Вірменія, Азербайджан та Білорусь зовсім його не проявляють.
Водночас не варто забувати, що пріоритет у процесі розширення ЄС надає державам Західних Балкан, зокрема Сербія та Чорногорія вже найбільш просунулись на цьому нелегкому євроінтеграційному шляху. Брюссель свого часу чітко дав зрозуміти, що поки країни Західних Балкан не інтегруються до Європейського Союзу, то справа щодо інтеграції України, Молдови та Грузії суттєво не зрушиться з місця.
І тут якраз нависає тінь Сполучених Штатів Америки. Очевидно, що США не є членом ЄС та не мають впливу на формування політики Східного партнерства (чи запровадження політики Східного партнерства+). Проте Вашингтон може забезпечити наші безпекові потреби, які не в змозі забезпечити політика Східного партнерства. Ця політика взагалі не стільки про безпеку тут, в цьому розрізі скоріше варто було б говорити про євроатлантичну інтеграцію, тобто набуття членства в НАТО. Проте, на жаль, членство в НАТО залишається віддаленою перспективою для України. А от набуття статусу особливого партнера Вашингтону поза блоком НАТО може забезпечити такі важливі для України потреби в оборонній сфері та логістиці.
Ні, ми не плутаємо праведне з грішним, ЄС з НАТО, а Європу – з Північною Америкою. Але варто розуміти наші пріоритети, амбіції та хто може їх задовільнити. І ні, висловлення чергового «глибокого занепокоєння» з боку ЄС – це не те, що нам потрібно. Не варто відмовлятись від стратегічно важливих речей, варто розуміти, що є інструменти, доступні та потрібні тут і зараз.
Варто придивитись до прикладу Польщі, яка вже будучи членом НАТО, але активно працювала з Вашингтоном (та чого гріха таїти, скажемо прямо – Пентагоном) для забезпечення власної безпеки. Поляки давно зрозуміли, що не варто перевіряти дію Статті 5 Північноатлантичного договору в дії (система колективної безпеки НАТО), варто краще закупити системи «Patriot» та дислокувати американських військових на своїй території. Так, цього досягти буде важко. Але і США зараз є відкриті для альянсів, співпраці. Приклад Польщі – це приклад, який вартий якщо не наслідування, то принаймні прискіпливого вивчення. Viam supervadet vadens.