Чи не поетичність, в позитивному, питомо польському розумінні, ми спостерігаємо на останніх демонстраціях по всій країні у неділю 10 жовтня?
Поляризація політичного життя, котрі відбувалась за останні щонайменше 6 років спромоглася як розділити не лише політичну еліту, а й усе суспільство на «лівацтво» та «пісовцув». Що гірше, в наслідок беззмістовного і популістичного способу ведення політичної дискусії влади та опозиції рівень загальносуспільної дискусії мігрував від традиційного для західної цивілізації обміну ідеями до спільного соцтабірного обміну закидами з царини соціальної демагогії та «персональних» характеристик. Підстава ж спору, спричинена діями влади партії Право і Справедливість і персонально її головою Ярославом Качинським, починалась як суто правові зловживання спрямовані на узурпацію влади. Згодом спроба їх широкого суспільного пояснення та згуртування власного стрижневого електорату вимагало з одного боку посилання до польськості, а з іншого пошук ворога. На початку він був внутрішнім – меншини національні (чого варта антиукраїнська хвиля 2016 року, пов’язана з прийняттям закону про визнання геноцидом Волинської трагедії 1943 р.), сексуальні меншини та оперування поняттям «ліваки» до кожного критика дій влади. Проте після парламентських виборів 2019 року посилилась тенденція пошуку зовнішнього ворога, схема обкатана на внутрішній політиці. Ним став Брюссель та структури ЄС, або в інтерпретації їх як німецької змови або ліберальних бюрократів, котрі не спроможні осягнути величі суверенності Польщі під управлінням ПіС.
Коротко згадую правові зловживання ПіСу, що призвели до напруження із загальноєвропейськими інституціями. У 2015 році зловживання із призначенням суддів конституційного суду і фактичне підпорядкування його. Подальший натиск на суди загальної юристдикції, котрі увінчались прийняттям законів і поправок до законів щодо формування Верховного суду, а також формування Державної ради правосуддя у 2018 році. Рішення Конституційного суду в справі легальності абортів 2020 року, яким було майже заборонені аборти у Польщі.
Кожну з цих глобальних правових змін інспірованих владою супроводжував відповідний протестний рух. КОД (Комітет оборони демократії) повсталий у 2015 році на захист незалежності Конституційного суду став піонером протестного вуличного руху проти ПіС. Проте гуртуючи в своїх лавах ліберальну інтелігенцію не зміг претендувати на широку підтримку громадян поза інтелектуальними міськими колами. Головними опонентами утисків судової гілки влади виступала головна опозиційна політична сила Громадянська платформа, становлячи меншість в сеймі не спромоглась протистояти законодавчим змінам і загрузла у словесній поверховій дуелі з владою, переживаючи власну внутрішню кризу. І, зрештою, протестний рух жінок проти антиабортивного рішення КС тривав у жовтні, листопаді 2020 року спромігся розширити протестну базу вуличної опозиції, проте в наслідок карантинних обмежень другої хвилі ковіду та природного поступового згасання через непоступливість влади не досяг успіху.
Останні ж два місяці перед протестом 10 жовтня були позначені дискусіями довкола міграційної кризи спровокованої Москвою за посередництвом пана Лукашенко, коли від серпня на кордоні спершу з Литвою, а пізніше з Польщею, прикордонники якої швидко відреагували не впустивши в країну, відбулась організована концентрація нелегальних мігрантів. Але диверсійну мету цієї спецоперації було досягнуто. В умовах перманентного політичного конфлікту влада та опозиція (переважно ліво-ліберальна її частина) зайняли радикальні позиції, заміст згуртуватись перед зовнішнім викликом. первинно дії польської влади знаходили підтримку Європейської комісії, проте з введенням надзвичайного стану та забороною вільної роботи журналістів в прикордонних з Білоруссю районах – структури ЄС почали критикувати уряд Польщі за використання неспівмірних заходів.
Після опису позаправового контексту варто зосередитись на легальному аспекті. Першим пострілом у європейську єдність було рішення Конституційний суд Польщі від 14 липня 2021 року, котрим було підважено можливість використання засобів забезпечення позову Європейським судом справедливості 7 жовтня 2021 року КС прийняв Рішення про невідповідність Конституції Польщі деяких положень Договору про ЄС від 1 листопада 1993 року. Йдеться про:
1). Ст. 1 і ч.3 ст.4 Договору – ствердивши не відповідність Конституції вищість норм європейського права у межах Догору над Конституцією Польщі. Тим самим відбулось пряме порушення взятих зобов’язань при вступі Польщі до ЄС у 2004 році;
2). Ч. 1 ст. 19 Договору, котра передбачає обов’язок судів загальної юрисдикції застосовувати право ЄС, а не право країни в галузях, що віднесені до компетенції ЄС. В цій частині рішення КС Польщі позначене елементарним правовим невіглаством на догоду політичній кон’юнктурі, адже саме формулювання є поза логікою права;
3). Ч. 1 ст. 19 і ст. 2 Договору, котрі надають можливість контролю судам загальної юрисдикції над рішеннями президента Польщі щодо призначення суддів.
Саме третя частина рішення КС була ключовою для влади ПіСу, оскільки усунула перешкоду і потребу дослухатись до органів ЄС в питанні цілковитого підпорядкування собі судової гілки влади. Водночас перший та другий пункти Рішення порушують одну з головних засад європейського права – засаду визнаних компетенцій (доручених компетенцій) органів ЄС. Що було підтверджено підписанням Польщею Лісабонського договору від 13 грудня 2007 року, котрий включив у себе Договір про ЄС. А також порушуючи власне Рішення КС Польші від 24 листопада 2010 року, котрим було визнана відповідність конституції дана засада.
На практиці жовтневе Рішення КС стало міні Полексітом, коли Польська Республіка у наслідок більшої фінансової залежності не може дозволити собі на крок Великої Британії по виходу з ЄС (оминаючи оцінку даного рішення). Фінансова залежність від бюджету ЄС та брак стратегічного союзника в особі США значно звужують поле для маневру для польської влади. Відмінною є мотивація таких дій – небажання дотримуватись цінностей ЄС, котрі є правовим поняттям з галузі прав людини та верховенства права і є підваленою об’єднання країн в єдину спільноту.
Перспектива ризику виходу Польщі з ЄС розбудила суспільство. Протести 10 жовтня були найбільш масовими від 2015 року. Звісно можна говорити про ризики фінансових втрат, котрі є небажаними для кожного громадянина країна. Але, з огляду на гасла котрі виголошувались на них, все ж в поляках прокинувся поетичний дух, котрий закликає до слідування цінностям та ідеалам, як рівно і власній європейській ідентичності поза поділами на лівих і правих. Що більше, ці демонстрації стали можливістю для поширення власних ідей представниками центристів від парламентської опозиції, громадянського руху «Польща 2050» Шимона Холовні і підсилені вуличною опозицією, котра сформувалась за попередні роки. Такий альянс дає підстави для стриманого оптимізму щодо виходу з політичної кризи польського суспільства.
З української перспективи з цієї ситуації можна зробити два висновки. Перший, що європейський вибір не може бути безповоротним і вимагатиме підтвердження як на дорозі до вступу до ЄС, так і після. Другий – Польща все ще залишається досить надійним союзником, поки в ній є активне громадянське суспільство і відповідно відпірність перед зовнішніми і внутрішніми викликами. І поетичність грає тут не останню роль.