Вплив цей має багато вимірів, та основними є демографічний фактор, економічна залежність та проросійські політичні орієнтації населення. Сьогодні, попри те, що Росія залишається потужним гравцем в регіоні (і треба визнати, у світі) її вплив на сусідні країни зменшується. Звичайно, цей процес відбувається нерівномірно, часто виявляється симптоматично, але загальні тенденції демонструють те, що пострадянський простір поступово трансформується у постросійський. Це означає, що Росія втрачає свій колишній вплив, основи якого сформувались в імперський період та в радянський час. Цей вплив був забезпечений частково демографічно, частково за допомогою русифікації республік-членів, а також поєднаністю республік виробничими ланцюгами. Сьогодні ж відбувається ерозія цього впливу, яка виявляє себе у демографічних змінах та ідеологічному програші РФ Заходу.
Демографія. Для демонстрації того, як зменшується демографічний вплив Росії на сусідні країни можемо розглянути в якості прикладу декілька країн. Для них усіх спільним є те, що в радянський час частка росіян в етнічній структурі зростала. Після розпаду СРСР Росія в плані території розселення росіян почала скорочуватися в сторону своїх адміністративних кордонів.
Так у Казахстані, згідно з переписом населення 2009 року, кількість росіян складала 3 793 764 або 3,70 % від усього населення. У 2020 за оцінками кількість росіян складала 3 512 925. Тобто частка росіян скоротилася на 280 839 осіб. Це приблизне населення м. Хмельницького. Водночас відбувається зростання кількості казахів. У 2009, згідно з переписом кількість казахів складала 10 096 763 або 63.07% від усього населення. У 2020 за оцінками кількість казахів зросла на 2 мільйони 668 тис. осіб.
Скорочення числа росіян відбувається і в Білорусі. Якщо у 1999 кількість росіян складала 1 141 731 або 11,4% від усього населення, а у 2009 росіян було 785 084 або 8,3% від населення, то у 2019 їх частка скоротилася до 706 992 або 7,5% від населення .
Подібні тенденції є й у Литві. Чисельність росіян та їх частка серед усього населення з 1959 р. по 2011 змінювалась так: 1959 - 231 014 (8,51%), 1970 - 267 989 (8,56%), 1979 - 303 493 (8,94%), 1989 - 344 455 (9,37%), 2001 - 219 (6,3%), 2011 - 176 913 (5, 81%).
Не винятком є й Україна. Частка росіян в структурі населення змінювалась так: 1959 - 16,9%, 1970 - 19,4%, 1979 - 21,1%, 1989 - 21,1%, 2001 - 17,3% [Кабузан В. М., «Украинцы в мире. Динамика численности и расселения» — М., 2006 г.].
А також і Молдова, де відбувається зменшення частки росіян.
Суттєве зростання частки росіян в структурі населення поки спостерігається тільки в Криму за рахунок переселення з материка. А також збільшується кількість осіб з російським громадянством в ОРДЛО, де після окупації демографічна ситуація стала ще більш катастрофічною, ніж в цілому по Україні.
Використання мов. Загалом, до будь-якої мови не можна ставитися вороже. Мова - це засіб комунікації і образу зброї їй надає виключно пропаганда, не важливо якої країни. І хоча російська залишається необхідною в контексті міжнаціонального спілкування на пострадянському просторі, вона стала заручником політичної боротьби. Межі її поширення трактуються кремлівською пропагандою як межі “русского мира”. “Антиросійською пропагандою” вона трактується як культурна зброя, а також використовується у внутрішньополітичних спекуляціях. В будь-якому разі, поширеність російської мови зменшується.
Падіння популярності російської у багатьох країнах колишнього СРСР пов’язано із багатьма факторами. Але ключових є два. По-перше, зменшення росіян в етнічній структурі цих країн, що природно скорочує її поширеність. По-друге, у таких країнах як Україна та Литва політичні еліти формують образ російської як мови агресора, що стигматизує саму мову і її носіїв. Крім цього, і в Україні, ів Литві зменшується кількість шкіл, в яких навчання відбувається російською, зменшується її використання й у ЗМІ. В Молдові зменшення рівня використання російської супроводжується збільшенням ролі румунської.
Ідеологічний програш. Суттєвий прозахідний поворот здійснило ряд держав, які традиційно були під великим впливом Росії: Україна, Молдова. Такий поворот сьогодні фіксується дослідженнями і в Білорусі. Цей поворот є результатом довготривалих змін політичного ландшафту в цих країнах. І результатом цих змін є не тільки Західний вплив, але й втрата привабливості російської моделі державного управління. Путінський режим в Росії сам по собі стає фактором відторгнення. У такій ситуації із усього арсеналу можливих способів вливати на колишні республіки СРСР Росії залишаються лише силові.
По-суті, впливовість сучасної Росії все більше залежить від енергоносіїв та військової потужності. Але у сучасному світі для ефективного контролю над іншими країнами цього замало. Захід, який все більше переграє Росію на пострадянському просторі – це економічний, ідеологічний та культурний проєкт, який виявляється більш привабливим за російський.
Росія зберігає економічний вплив на колишні республіки. Так, Білорусь цілковито залежна від російської економіки, Росія залишається одним з основних торгових партнерів й України. Значна роль Росії в рамках ЄАЕС. Це поки що залишається фактором, який тримає путінську Росію від геополітичного краху в регіоні. Але цей факт не змінює головного: путінський режим не тільки не зміг запропонувати колишнім республікам в Східній Європі життєздатної альтернативи Заходу, але й створив ситуацію безальтернативності для самої Росії.
Росія залишається впливовою силою, але пострадянський простір поступово стає постросійським.