Саме в Візантії сповідували принцип цезаропапізму, згідно якої церква підпорядковувалась і використовувалась світською владою у власних політичних цілях. Даний принцип перекочував і до Російської імперії, досягнувши свого концентрованого вираження у запропонованій у ХІХ столітті тріаді Уварова «православ’я-самодержав’я-народність» на позначення основ імперської ідеології. Навіть у період панування більшовизму і офіційного атеїзму Сталін намагався скликати Вселенський собор у Москві і отримати власного патріарха – під комуністичними гаслами насправді слабко приховувався все той же російський імперіалізм і великодержавний шовінізм.
Сучасний режим путінізму, що є симбіозом влади спецслужб і мафіозних структур і клептократією за своє суттю, продовжує використовувати релігію в інструментальних цілях для підтримки власної злочинної політики. Тому не дивно, що з часу отримання в 2019 році томосу про автокефалії Православної Церкви України, яке призвело до розриву евхаристичного спілкування Москви з Константинополем, Кремль намагається завадити визнанню української Церкви. ПЦУ вже визнали Вселенський патріархат, Церква Греції, Олександрійський патріархат, а віднедавна і Православна Церква Кіпру. Наочний приклад втручання з боку Росії у процес всередині останньої власне доводить, що російське православ’я сьогодні, на жаль, це більше про політику Кремля ніж про питання релігії.
Намагання архієпископа Кіпрської церкви Хризостома ІІ ініціювати питання діалогу з ПЦУ наткнулося на різкий спротив низки кіпрських ієрархів на чолі з митрополитом Ісайєю, про що повідомляють інформаційний ресурс Cyprus Daily News. Саме в його єпархії перебуває російська церква Кіпру, а сам митрополит Тамаський і Оринійський давно помічений у проросійських поглядах і відкритих симпатіях Путіну. Крім того, активно контактує з Імператорським православним палестинським товариством, очолюваним генералом ФСБ Стіпашиним. Однак координовані в російських пропагандистських ресурсах медіаатаки щодо «розколу в Кіпрській церкві», офіційні заяви РПЦ і намагання російськими спецслужбами організувати масову акцію на Кіпрі в підтримку Ісайї не принесли потрібного Кремлю результату – Христозом ІІ у своїй літургії згадав митрополита ПЦУ Епіфанія.
Таку модель ролі церкви як продовження політики світської влади Кремль намагається перенести і на інші дружні режими задля збереження власного впливу. Особливо це помітно у випадку відносин Сербської православної церкви з православними церквами інших колишніх республік у складі Югославії. На релігійному ґрунті неодноразово виникали політичні скандали між офіційними столицями сусідів на Балканах. Як вважають експерти, приклад України з отриманням автокефалії можуть наслідувати церкви Чорногорії і Північної Македонії. Смерть сербського патріарха Іренея внаслідок коронавірусу, безумовно, активізує увагу російських спецслужб до регіону і їх можливу участь у процесах задля обрання потрібного наступника серед ієрахів, який би був максимально лояльний до РПЦ і Кремля.
Таким чином, світове православ’я є ще однією сферою суспільних відносин, в яку активно втручається кремлівський режим зі своєю деструктивною гібридною діяльністю задля отримання політичних дивідендів.