Міжнародні відносини перебувають у своєрідному хаосі. Ні, до повного бардака та анархії ми ще не докотились, сценарії фільмів-антиутопій відкладаємо на полицю (поки). Проте як би людство не намагалось віднайти механізми стримування, попередження, контролю стосовно незалежних держав – все одно ефективність цих інструментів залишається відносною. Є ще інструмент «висловлення глибокого занепокоєння», до речі, широко використовуваний.
Для прикладу, незважаючи на існування Ради Безпеки ООН, багато що залежить від суб’єктності актора, якого потрібно стримувати, попереджувати, контролювати. От у М’янмі різко змінилась влада, військові чхати хотіли на демократію – хто буде розрулювати ситуацію? Міжгалактична поліція? Світовий поліцейський? Ах, там Китай та Росія стоять за кулісами? Тоді розходимось, нічого не вдієш. А он сама Росія вкрала Крим, кому телефонувати, кого викликати на допомогу?
Звичайно, не варто зневажати і ООН, та й інші міжнародні організації. Тут варте уваги порівняння з піаністом, в якого не варто стріляти, бо він грає – як вміє. Проте варто розуміти, що основою-основ у еквілібріумі міжнародних відносин, структурі (відносній) міжнародної системи наріжним каменемявляється суб’єктність актора (учасника). Що цей учасник собою являє? Чому ми маємо рахуватись з його думкою? Які в нього аргументи? Яке в нього бажання та прагнення досягти мети?
Цей допис викликаний невтішними роздумами про роль та місце України в міжнародних відносинах та її суб’єктність, яку вже два роки уособлює та предметно реалізує влада «слуг народу» на чолі з Володимиром Зеленським. Давайте поглянемо, що відбувається в світі навколо нас.
Глава держави, Президент України В. Зеленський вирушає до Німеччини, де поки що канцлер Ангела Меркель під час спільної прес-конференції (!)говорить про необхідність імплементації «формули Штайнмаєра» (тобто, передування політичної компоненти врегулювання російсько-української війни над безпековою: спочатку вибори та амністія в ОРДЛО, потім – все інше). Меркель говорить про подальші спроби Берліна забезпечити транзит газу Україною після початку експлуатації «Північного потоку – 2» (але це не точно) та навіть готова віддати 1,5 млн. доз вакцини від COVID-19 (дякую, дуже дякую!).
Буквально на днях очільники «слуг» розсипаються в компліментах Комуністичній партії Китаю та і Піднебесній загалом, якісь інфраструктурні проєкти підписують, про які ми, щоправда, дізнаємось з китайської преси заднім числом. Чомусь згадався один лижний інструктор, але ні – китайці не спеціалісти по лижах, там інші методи.
В той самий час, в очікуванні зустрічі Зеленського з Байденом, Держсекретар США Е.Блінкен непрозоро натякає про втрачену третину ВВП України, яка начиталась Остапа Вишню та здійснює «усипку, утечку, усушку й утруску». І це, до речі, за більше ніж два роки тотального панування монобільшості «слуг».
Від МВФ гроші так і не зайшли, бесіда про це чомусь завжди відбувається в майбутньому часі. Окрема історія, чомусь згадується один серіал з горою золота на Майдані Незалежності. До речі, щось давно не транслюють це «кіно» по ТБ… Аварто було б, як на мене.
Меркель після розмови із Зеленським їде до Вашингтону фіналізувати «Північний потік – 2». Ні,Байден і так в курсі всього, йому не потрібні додаткові консультації. То скоріш поки ще канцлер Меркель їде запевняти, що проблем з Україною немає. Зате передаємо їм 1,5 млн. дох вакцини.
В цей самий час Путін починає ґвалтувати реальність та історію та пише статтю про єдність російського та українського народів та іншу маячню, яку навіть повторювати не варто. Ну, там давно все зрозуміло, тільки нам від того не легше.
Постає питання: чи дійсно наша влада, яку народ України так палко підтримав два роки тому робить все від неї залежне для ствердження та збільшення суб’єктності України в міжнародних відносинах? Чи розуміють вони, що робить ліва рука, а що – права? Чи «лягають кістьми» для відстоювання національних інтересів України, чи просто їздять вислуховувати заздалегідь підготовлене рішення?
В мене є відповідь, вона навряд Вам сподобається.