Важливим питанням є те, чому, начебто стабільні режими, такі як у Білорусі (до останніх президентських виборів), починають дестабілізуватися. Вплив зовнішніх сил - пояснення часткове, адже в першу чергу необхідно досліджувати внутрішні передумови дестабілізації, які уможливлюють втручання в тому числі і зовнішніх гравців. І хоча дослідження внутрішньобілоруської ситуації не надто чисельні і всі вони стикаються із труднощами, джерелом яких є влада, все ж сьогодні ми можемо орієнтуватися на деякі з них.
Одне з останніх досліджень соціально-політичної ситуації в Білорусі презентував відомий німецький аналітичний центр ZOiS, який спеціалізується на Східній Європі. Згідно з результатами дослідження «Білорусь на роздоріжжі: ставлення до соціальних і політичних змін» [BELARUS AT A CROSSROADS: ATTITUDES ON SOCIAL AND POLITICAL CHANGE. ZOiS Report. №3, 2021. URL: https://www.zois-berlin.de/publikationen/belarus-at-a-crossroads-attitudes-on-social-and-political-change] лукашенськівський режим переживає традиційні для пострадянських східноєвропейських режимів проблеми. За даними ZOiS за Тихановську проголосувало більше половини опитаних: 52,5%, тоді як за Лукашенка трохи більше 17%. Але особливістю президентських виборів в Білорусі було те, що голосування за Тихановську - це протестне голосування, що уподібнює ці вибори до останніх українських, на яких електорат Зеленського значною мірою - електорат протипорошенківський. Серед тих, хто голосував за Тихановську більше половини голосували не за неї, а проти Лукашенка. При цьому, близько 50% електорату Лукашенка голосували за нього через те, що не бачили іншої альтернативи.
Політична безальтернативність у Білорусі доповнюється і досить низькою довірою до ключових інституцій, серед яких найнижчий рівень довіри до президента Лукашенка (близько 60% повністю або скоріше не довіряють), білоруських медіа (майже 70% повністю або скоріше не довіряють), КГБ (близько 60% повністю або скоріше не довіряють), міліції, ОМОНУ (близько 65% повністю або скоріше не довіряють). До інституцій із схожим рівнем недовіри належить парламент (близько 65% недовіри). Така ситуація дає підстави аналітикам з ZOiS говорити про ерозії інституційної довіри (“an erosion of institutional trust”). Відзначимо, що такі показники довіри є свідченням того, що лукашенківський режим перебуває у кризі легітимності і чи не єдиним фактором його стабільності (крім лояльності силовиків) є все та ж політична безальтернативність. Єдина поки альтернативна сила в Білорусі Координаційна рада білоруської опозиції теж не користується цілковитою підтримкою. Їй не довіряють трохи більше 40% білорусів, довіряють майже стільки ж. При цьому велика частка тих, хто не визначився: майже чверть. Подібним рівнем довіри з невеликою перевагою користується православна церква.
Проблеми білоруського політичного режиму подібні до проблем путінізму в Росії. У суспільстві накопичується втома від незмінюваної влади. При цьому штучно створена політична безальтернативність хоч і сповільнює ерозію цих режимів, все ж не зупиняє її. Але в Білорусі лукашенківський режим знаходиться у більшій небезпеці. Крім внутрішніх передумов його дестабілізації на Білорусь сильно впливають і зовнішні сили, ключовою з яких, на наш погляд, є Польща. Хоча, більшою небезпекою для режиму все таки є внутрішня ситуація, яка поки що відзначається низьким рівнем легітимності влади. І цьому контексті путінський режим виглядає більш стійким та спроможним до самовідтворення.
Для білоруської влади наразі першочерговим завданням у справі свого збереження є повернення довіри суспільства, адже ефективність зовнішніх втручань (про які любить говорити Лукашенко та лоялісти) залежить у першу чергу від сприятливих для цього внутрішніх умов. Тут Білорусь схожа на Україну, в якій криза довіри - є системною та хронічною. Та важливою умовою підвищення довіри до влади є щире прагнення цієї влади робити все для миру, спокою та благополуччя суспільства, на що білоруські, чи українські, чи російські еліти мало спроможні.
Загалом, осмислюючи результати "білоруської революції" цілком доречно буде торкнутись питання того чи насправді вона зазнала поразки чи усе ж таки спричинила до значних змін в розкладі сил у Східній Європі та у самій Білорусі?