Це протистояння, яке розпочалося ще восени минулого року як боротьба між двома кандидатами за посаду голови держави, уже давно переросла рамки передвиборчої кампанії і набирає ознак ще одного фронту глобальної боротьби між західним демократичним світом та авторитарними державами на кшталт сучасної Росії. Як Молдова опинилася у такій ситуації?
15 листопада 2020 року Мая Санду перемагає на виборах і стає шостим президентом Республіки Молдова. Своїм першим завданням вона ставить розпуск існуючого парламенту, який є головною фортецею її опонента, колишнього президента і голови партії соціалістів Молдови (ПСРМ) Ігора Додона. Початок нового 2021 року відзначився парадом кандидатів в прем’єри, адже єдина реальна опція розпустити законодавчий орган - неможливість депутатів впродовж 3-х місяців обирати голову уряду. Санду висунула двох технічних кандидатів - Наталію Ґавріліце та Ігора Гросу. У свою чергу соціалісти, створивши коаліцію з партією «Шор» (засновник котрої перебуває в бігах через звинувачення в корупції) та парламентською групою Pentru Moldova (пов’язаною з іншим олігархом-втікачем Владом Плахотнюком), висунули свої дві кандидатури: спочатку колишнього міністра фінансів Маріану Дурлештяну, а потім - діючого посла Молдови в Росії Владіміра Головатюка. Кандидатури від так званої парламентської більшості Санду відмовилася висувати, вказуючи на сумнівну репутацію депутатів, які висували обох кандидатів. Хоча Конституційний суд вказав на неконституційність її дій.
Зрештою тримісячний термін добіг до свого кінця і парламент… ввів надзвичайний стан на два місяці, упродовж якого не можна розпускати парламент і проводити вибори. Тим часом соціалісти відмовилися визнавати, що час на обрання голови уряду закінчився, та продовжили висувати Головатюка. Голова держави звернулася до Конституційного суду, який 15 квітня підтвердив, що термін для обрання голови уряду добіг до кінця і парламент має бути розпущений, а президент має призначити дату нових виборів. Новина викликала істерику від соціалістів, які одразу ж почали голосити про узурпацію влади президентом і Конституційним судом. Уже 18 квітня ними було оголошено, що республіканська рада ПСРМ прийняла декларацію з вимогою відставки президента та призначення дострокових виборів голови держави. Також партія висуне вотум недовіри трьом суддям Конституційного суду, в тому числі і голові КС Домніці Маноле.
Що тепер очікує на Молдову? Нові вибори? І так і ні. Хоча суд і постановив, що парламент має бути розпущений, але поки в країні діє надзвичайний стан, про це не може бути й мови. Утім, якщо 31 травня парламент не продовжить НС, то президент розпустить парламент і призначить дату нових виборів, які мають відбутися в липні-серпні 2021 року. Багато партій, які сьогодні є в парламенті, втрачають свої крісла, бо згідно з результатами останніх екзитполів, в парламент проходять 3-4 партії: пропрезидентська «Дія та солідарність» (PAS), соціалісти та «Шор». Останні дві партії отримують значно менше крісел, ніж мають сьогодні. У свою чергу PAS може отримати, як не монобільшість, то значну більшість в новому парламенті. Є шанси і у «Нашої партії» Ренато Усатого. Платформа «DA», ДПМ та групи Pro Moldova та Pentru Moldova практично не мають шансів подолати 5-відсотковий виборчий поріг, а значить можуть стати тимчасовими союзниками соціалістів для збереження існуючого парламенту. Однак, вони відкрито не підуть проти президента і не голосуватимуть за імпічмент, бо більшість цих партій позиціонують себе як проєвропейські. Піти проти популярного політика, який має підтримку в Європі та США, буде рівнозначно політичному самогубству.
Навіть коли соціалістам вдасться створити антипрезидентську коаліцію, це не означатиме автоматичний успіх, бо окрім парламенту за відставку президента має на референдумі проголосувати народ, а Санду, згідно з опитуваннями, наразі залишається популярною. Окрім того, прямий наступ на неї може ще більше змобілізувати проєвропейськи налаштовану частину електорату. Тому всі ці виступи ПСРМ можуть бути просто імітацією «боротьби». Куди небезпечнішими для пані президентки є відставка суддів Конституційного суду і призначення на їх місце лояльніших до соціалістів людей. Це дасть змогу парламентській більшості політично ізолювати Санду.
Усе це супроводжується величезною інформаційною кампанією із дискредитації діючого президента. Традиційно критикуються його дії по подоланню пандемії і викликаної епідемією економічної кризи, хоча всі ці питання знаходяться в компетенції парламенту та уряду, який було сформовано за часів попереднього президента. А останнім часом просоціалістичні сайти ще й підхопили та почали розганяти нову тему. 3 квітня в центрі Кишинева було викрадено українського суддю-корупціонера Миколу Чауса, який з 2016 року переховувався на території Молдови. Практично одразу соціалісти та інші проросійські сили в РМ почали звинувачувати в цьому українські спецслужби. І хоча Київ багато років вимагав екстрадиції Чауса, у цій справі є одне «але»: наприкінці квітня Вища суддівська палата (ВСП) Молдови мала винести остаточне рішення у справі надання Чаусу політичного притулку в РМ. Було очікувано, що рішення буде не на користь втікача, тому через декілька тижнів його все одно екстрагували б до Києва. І якщо хтось в Києві і проявив непотрібне завзяття, то Україна не була зацікавлена у викраденні Миколи Чауса.
Тоді хто ж причетний до викрадення екс-судді? Враховуючи як швидко проросійські ЗМІ почали розповсюджувати інформацію про викрадення Миколи Чауса, а також отримали доступ до відео- та фотоматеріалів (у тому числі і конфіденціальної інформації з дипломатичних установ України та Молдови), пов’язаних з викраденням, неможна виключати участі російських спецслужб з метою дискредитації стосунків між Кишиневом та Києвом, які тільки починають налагоджуватися. Це додає новий вимір політичній кризі в РМ, і вона стає частиною великого протистояння між Заходом та Сходом. І зовсім інші чинники впливатимуть на вирішення політичної кризи в Молдові.