Здавалося би, поточний стан справ та послідовне нав’язування білорусам цінностей “русского мира” не залишають підстав для оптимізму. Однак, заглиблення в проблему змушує замислитися над природою проросійської орієнтованості наших сусідів, їх влади, опозиції та білоруського суспільства в цілому.
Влада
З початком у серпні 2020 року політичної кризи в Білорусі традиційна проросійська орієнтованість білоруської влади тільки зміцнилася. Ні Росія, ні Захід не були всерйоз зацікавлені у зміні білоруського правлячого режиму і створення ще однієї потенційної точки нестабільності в регіоні. Відтак, Александру Лукашенку вдалося втримати контроль над республікою, гарантом чого виступила саме Росія. Звідси посилення залежності від Кремля, засилля російських наративів на білоруському телебаченні, зростання проросійської пропаганди в інтернет-медіа, маргіналізація будь-яких проявів національної ідентичності білорусів, форсування Москвою процесу інтеграції Росії і Білорусі тощо. Фактично, на сьогоднішній день Лукашенко залишається дуже обмеженим в просторі для маневру і Росія використовує це як інструмент для досягнення власних довгострокових цілей в Білорусі.
Опозиція
Глибокий російський слід помітний і в середовищі сьогоднішніх провідних білоруських опозиціонерів, котрих прямо чи опосередковано пов’язують із Кремлем, або ж звинувачують у надмірному заграванні із Москвою. Не кажучи вже про труднощі із відповіддю на контрольне запитання: “Чий Крим?”. Цікаво, що навіть, сам характер білоруського протесту за своєю формою і суттю нагадує сучасні російські акції і більше схожий Болотну площу, протестний рух в Росії 2011-2013 років.
Ще з перших днів протесту в Мінську, головною емблемою протесту стала біла стрічка, яку згодом, доволі несподівано для національно орієнтованої частини білоруського суспільства, витіснив історичний біло-червоно-білий прапор. І саме біла стрічка була символом російських протестів, а самих учасників так званої “болотної революції” називали “белоленточниками”.
За формою вираження протести в Білорусі нагадують ту ж Болотну площу. Як і в Росії, так і в Білорусі головним драйвером протестів став міський середній клас, який в обох випадках вимагав справедливості та проведення повторних виборів. При цьому, і білоруські. і російські мітингувальники наполягали на мирному характері свого протесту, наголошуючи, що обрали не революційний, а еволюційний шлях розвитку. Попри яскраву зовнішню складову білоруських і російських акцій, їх форма домінувала над змістом, що, певною мірою, і зумовило поступове згасання протестного руху.
Вирішальне значення в обох випадках мала демонстративна складова, підкреслено мирні, позитивні і креативні акції із вираженою мистецькою складовою: флешмоби, гумор, пісні, плакати із іронічними написами створювали напівсвяткову атмосферу і забезпечували привабливу картинку для медіа. Крім того, білоруси в ході протестів часто використовували запозичені у росіян лозунги: “мы здесь власть”, “выпускай”, “пропускай”, “уходи” тощо.
За аналогією із Болотною площею білоруська опозиція також створила свою Координаційну раду, до складу якої увійшли опозиціонери і лідери громадської думки, які згодом розкололися, а частина зосередилася на побудові власних політичних проектів. Хоча поки білоруська (р)еволюція, на відміну від російської, ще не закінчилася, події в Білорусі, за певних обставин, ще можуть отримати друге дихання.
Варто відзначити й той факт, що підкреслено мирний характер протесту критикується окремими білоруськими опозиціонерами, а самі лідери опозиційного руху піддаються звинуваченням зі сторони національно орієнтованих білорусів у проросійськості та свідомому розпорошуванні протестного потенціалу.
Суспільство
Білоруське суспільство традиційно вважалося проросійським та прорадянським. Однак за практично 30 років існування незалежної Білорусі фіксується певна еволюція у ставленні білорусів до Росії. Відображенням таких тенденцій є, зокрема, результати соціологічних опитувань, які фіксують трансформаційні процеси в білоруському соціумі.
Доволі показовими, у цьому плані, видаються результати дослідження, проведеного наприкінці 2020 року варшавським Центром східних студій (OSW). Згідно з його результатами, 87% білорусів позитивно відносяться до Росії, а до самих росіян – 97%. Одночасно з цим, понад 40% опитаних розглядають Росію як найбільшу загрозу територіальній цілісності Білорусі. Будучи більш відкритими до Заходу, аніж, приміром, російське суспільство, білоруси зберігають прагнення підтримки тісних контактів з Росією, яку самі дедалі частіше асоціюють із корупцією, агресією, диктаторським режимом і низьким рівнем життя1.
Паралельно з цими процесами соціологічні дослідження фіксують зниження прихильників об’єднання Білорусі з Росією. За результатами національного опитування, проведеного в серпні 2020 року на замовлення американської газети The Washington Post щодо зовнішньополітичних пріоритетів білорусів, 50,4 % респондентів у вибірці від 18 до 40 років стверджували, що хочуть рухатися в сторону Заходу, а 23,3% – в сторону Росії. Тоді як у вибірці старше 60, лише 14,7% – в сторону Заходу, а 62% – за зближення з Росією2. Таке поєднання протилежностей обумовлюється тим, що білоруси, знаходячись на лінії геополітичного розлому між Сходом і Заходом, намагаються балансувати між центрами сили задля збереження власної державності.
Як бачимо, в білоруських подіях Кремль зберігає інструменти впливу як на владу, так і на опозиційні сили. Російський вплив в Білорусі значний, але не тотальний. Попри російськоцентричність білоруської влади, усю неоднозначність та проросійськість діючої опозиції, білоруське суспільство демонструє готовність до трансформації. Це характерно для авторитарних режимів, які не розвиваються і не в змозі адекватно і вчасно реагувати на суспільні запити. Білоруське суспільство (принаймні активна його частина), вочевидь, переросло владу Александра Лукашенка, тепер йому залишається перерости владу Владіміра Путіна. І союзників всередині Білорусі у цій справі у нього не так багато.
1 Białorusini o Polsce, Rosji i sobie, https://www.osw.waw.pl/en/publikacje/osw-commentary/2021-01-29/belarusians-poland-russia-and-themselves
2 Toal, G., O’Loughlin J., Bakke K. M. (2020). What’s driving the Belarus protests? https://www.washingtonpost.com/politics/2020/08/21/whats-driving-belarus-protests/