Тоді подія досить сильно сколихнула інформаційний простір й була неоднозначно сприйнятою у різних куточках планети.
Іран почав погрожувати військовою відповіддю. Після чого іранські сили завдали ракетного удару по військовій американській базі в сусідньому Іраку. Більше того, в Ірані оголосили нагороду розміром у 3 млн. дол. за вбивство президента США Дональда Трампа.
Ситуація набула критичного характеру. Постраждала навіть Україна. Так, в ході іранських ударів помилково було збито український літак Boeing 737 під Тегераном. Останній, до речі, тільки зараз визнав свою провину, пообіцявши виплатити сім’ям жертв по 150 тис. дол.
Ряд політичних, дипломатичних і експертних кіл на початку минулого року прогнозували новий конфлікт на Близькому Сході, який, через імовірну залученість великих гравців та використання різного за потужністю озброєння, міг легко перерости у загальносвітовий.
Втім, ані до масштабної регіональної, ані до, тим паче, глобальної війни справа, на щастя, не дійшла. Хоча відносини між Заходом, на чолі зі США, та Іраном так і залишилися у напруженому стані, криза не розпалилася.
Доля підготувала для людства інший сюрприз — пандемію коронавірусної хвороби COVID-19 — з яким кожна, без перебільшення, країна світу почала вести власну війну… Саме цим найбільше запам’ятався рік 2020-й. І аж ніяк не новим військовим конфліктом на Близькому Сході.
Втім, схоже, то була лише пауза тривалістю в один рік... Адже Тегеран, якраз під річницю ліквідації Сулеймані, знову перейшов до погроз Вашингтону.
Так, іранський генерал Ісмаїл Каані, який після Сулеймані очолив сили «Кудс», заявив, що вбивство, здійснене США, не зупинить опір Ірану, пригрозивши Америці помстою «зсередини». Подібна риторика пролунала й від інших високопоставлених чиновників Ірану.
Цікаво, що паралельно з погрозами іранська влада офіційно повідомила в МАГАТЕ про намір збагачувати уран до 20%, що є порушенням ядерної угоди. І це, до речі, після прийняття у грудні парламентом Ірану закону про заборону допуску інспекторів ООН на його ядерні об’єкти.
Фактично Іран знову повернувся до політики шантажу та залякування, через що картина вимальовується не надто яскравою. Адже розпал військового конфлікту має більш реальне підґрунтя ніж раніше. І причин для цього може бути кілька.
По-перше, це адаптація до умов пандемічної реальності. Якщо ще на початку коронакризи людська цивілізація була шокована нечуваними масштабами зараження, без чіткого уявлення, що робити далі, то вже зараз COVID-19 перестав аж настільки лякати. Тобто усі проблемні питання, які рік тому назад відійшли на другий план, знову набувають своєї актуальності.
По-друге, часті погрози і прийняте рішення про підвищення рівня збагачення урану можуть бути своєрідним тиском Тегерана на Вашингтон з метою скасування санкцій. Адже час обрано досить вдало — період зміни в США глави Білого дому. Як відомо, у 2018 році президент Трамп оголосив про вихід США з Іранської ядерної угоди. Джо Байден, зі свого боку, заявляв про повернення Америки до неї. Отже, в Тегерані може мати місце бажання цим скористатися й сподівання на більшу поступливість Вашингтону.
По-третє, США наразі переживають не найкращі часи. Причини криються як в пандемії, що найбільше вдарила саме по Америці, так і в стані, у якому Трамп її залишає, а саме: сильній поляризації американського суспільства, значній втраті авторитету США на міжнародній арені, тощо. Тобто такі країни як Іран можуть скористатися своєрідною уразливістю США й перейти від погроз до дій. Тим паче, що восени 2021 року виповнюється рівно 20 років після подій 9/11, що може служити додатковим стимулом для ісламських фундаменталістів, щоб знову завдати удару по американцям на їхній же території.
По-четверте, ситуація навколо Ірану може бути частиною превентивної політики Ізраїлю — основного союзника США поза НАТО. Виходячи із цього, такі події, як вбивство «батька іранської бомби» Мохсена Фахрізаде (є припущення в причетності саме Ізраїлю) та завдання Ізраїлем авіаударів по іранським спецпідрозділам «Кудс» у Сирії (те і інше відбулося в листопаді, після чого й запустився подальший ланцюжок подій) — можуть бути способом недопущення повернення США за стіл переговорів з Іраном. А можливо навіть своєрідним підбурюванням до прямого військового зіткнення між ними.
По-п’яте, не слід забувати про існування дуже амбітних гравців на світовій арені — Китай та Росію. Обидві країни давно мріють посунути Америку з «великої шахівниці», кожна з яких має власні партнерські відносини з Іраном. Використання «іранської карти» може бути своєрідним елементом гри Пекіна та Москви проти Вашингтону.
Таким чином, через рік після ліквідації генерала Сулеймані, іранське питання знову постало на порядку денному. І якщо на початку 2020 року погрози, які лунали у бік США він представників іранської влади, не переросли в реальні дії, цьогоріч все може бути інакше.
Цілком зрозуміло, що новій адміністрації Байдена та іншим лідерам вільного світу варто бути готовими до будь-якого розвитку подій. Адже ситуація, яка була поставлена на паузу у році минулому, може мати своє продовження в році теперішньому. І не виключено, що у вигляді нового військового конфлікту, із залученням багатьох гравців світової політики.