Для цього варто відмовитись від сподівань на блискавичний розвал Росії чи вибух соціальних протестів, які перевернуть політичний устрій в цій країні. Тим не менш, ми сьогодні можемо побачити горизонти можливих змін.
Очевидно те, що путінська внутрішня стабільність зрушилась і ми можемо відзначити окремі ознаки перехідного стану російського суспільства. У цьому контексті для нас найбільшою проблемою є відсутність нових досліджень, які б змогли адекватно описати цю нову реальність в Росії. Тому усі роздуми з цього приводу поки що можуть бути лише у статусі припущень тієї чи іншої міри обґрунтованості. Але такі спроби все ж варто робити.
Виділимо декілька аспектів.
Середній клас на чемоданах. Надзвичайно активною є реакція російського середнього класу на зміни, що спровоковані вторгненням в Україну. Цьому є декілька пояснень. Середній клас менш залежний від путінської державної машини, а також більш поінформований про те, що насправді відбувається в Україні. Красномовним є той факт, що близько 60% москвичів є противниками російського вторгнення в Україну. Загалом, молоді і більш заможні росіяни більш схильні до засудження війни в Україні. Для них характерне переживання депресивних станів, сорому та безпорадності. І навпаки, в цілому підтримка війни спостерігається на “соціальній периферії”: людях старшого покоління, менш забезпечених, залежних від офіційних джерел інформації euronews.com.
Особливо звертає на себе увагу сплеск міграційної активності серед росіян. Звичайно, сьогодні ми можемо обмежуватися тільки інформаційними повідомленнями, але й вони є симптоматичними. Так, значна кількість людей намагається скористатись останнім шляхом з Росії в ЄС через Фінляндію. Навіть Туреччина для багатьох росіян сьогодні перетворюється із місця не тривалого перебування на бажане місце постійного проживання. Чемоданний настрій росіян можна фіксувати і у приватному спілкуванні: "Так коротко я еще не планировал свою жизнь", каже житель Санкт-Петербургу у приватній розмові з автором цієї статті. Жителька Криму теж відображає "чемоданний настрій" багатьох: "сами уже боимся, как бы не пришлось куда-то сваливать". Цікавою є і саркастичність одного із новосибірських антивоєнних активістів: “Объясните мне логику. Раньше кричали: “не нравится - уезжайте из России”. Сейчас люди так и поступают, массово эмигрируют, а на границе их допытывают: "Когда вернётесь? Где обратный билет?" и угрожают "проследить", чтобы вернулись. В чём проблема?”. Невизначеність соціальних та економічних перспектив є одним із яскравих проявів перехідного стану суспільства.
Тут, варто також і відзначити суттєве скорочення можливостей для звичного росіянам рівня та характеру споживання. Як би там не заявляли різні апологети санкційної стійкості росіян, все ж важко собі уявити, що для міського середнього класу смажена картопля з власного городу стане рівноцінним замінником картоплі фрі у Макдональдс.
Погіршення економічного стану, провал російського бліцкригу і втягування ЗС РФ у затяжну і повномасштабну війну є факторами прориву пропагандистської бульбашки, в якій знаходиться російське суспільство. Російське керівництво не зможе постійно приховувати кількість втрат, при тому, що в Росії матері російських полонених уже активізуються у пошуку інформації про них. Варто очікувати і на активізацію матерів десятків тисяч загиблих російських військових.
Страхи і протести. В перші дні російського вторгнення в українському суспільстві великі надії покладались на протести росіян та загалом на внутрішню делигітимацію політики Кремля стосовно України. Наше суспільство схильне розглядати російський наступ як колективну відповідальність усіх росіян. І навряд чи у таких обставинах варто звинувачувати українців у спрощенні реальності чи упередженості. Навряд чи час зараз варто і займатись виправданням росіян. Військові авантюри путінізму, як правило санкціоновані громадською думкою в Росії (хоча і є питання, в який спосіб формується ця думка).
Все ж, економічний спад та затягування війни неминуче посилить ключові страхи росіян, а також протестні настрої.
Так, за останніми довоєнними даними найбільше росіяни боялися "хвороби близьких, дітей" (56%), "війни" (53%) та "хвороби, втрати працездатності" (41%). Як основні проблеми суспільства респонденти називали “зростання цін” (62%), “корупцію, хабарництво” (38%) і “бідність, зубожіння більшості населення” (37%) (levada.ru).
Очевидно, що неминуче усвідомлення того, що Росія загрузла у війні, і те, що економічна ізоляція тільки посилюватиметься, ключові страхи росіян стають не лякаючою можливістю, а страшною реальністю. Це надзвичайно важливий фактор впливу на загальне соціальне самопочуття населення. У цих обставинах становище режиму залежить від тонкої межі між переконанням росіян у тому, що в усьому винні американці і між відповідальністю ключової особи.
Щодо протестних настроїв, то у середині лютого 29% росіян вважали за можливі протести з економічними вимогами, 23% були готові взяти в них участь. Масові виступи з політичними вимогами вважали за можливі 29% респондентів, при цьому готові були взяти участь — 18%. Найбільш протестними групами були респонденти з низьким доходом, ті, хто вважає, що країна рухається у неправильному напрямку, і ті, хто не схвалював діяльність Путіна.
Найбільш протестні настрої були властиві низькоприбутковим групам респондентів, тим, хто вважає, що країна рухається в невірному напрямку, і тим, хто не схвалює діяльність Путіна. У середині лютого з тих, кому ледве вистачало на їжу, 29% швидше за все взяли б участь у потенційних протестах з економічними вимогами, з тих, хто вважає, що країна руху неправильним шляхом, — 33%, з тих, хто не схвалює діяльність. президента, - 39%.
Відомий незалежний російський соціолог Д. Волков, який постраждав від поліції на одній з антивоєнних акцій у Москві, також вказує на передумови зростання протестності в російському суспільстві. Хоча й не так швидко, як цього багатьом би хотілося.
У цьому контексті необхідно особливо підкреслити те, що російські соціологи ще до початку війни встановили фундаментальний зв'язок між громадською думкою в Росії та трьома макроекономічними показниками: цінами на нафту, рівнем споживчих цін та курсом валют. Транзит російської економіки від включеної у глобальні ринкові мережі до ізольованої та залежної від Китаю, в поточній ситуації найбільше відображається саме на споживчих цінах та стані валютного ринку. Відповідні макроекономічні показники (і для розуміння цього не потрібно бути економістом) в найближчому майбутньому не мають позитивних перспектив. Таким чином, ключові для нормальної життєдіяльності російського суспільства економічні фактори у найближчій перспективі стануть дестабілізуючими та такими, що посилюватимуть ключові страхи та протестні настрої. Тут варто звернути увагу на те, що рано чи пізно, але війна для росіян перестане бути "операцією", адже величезні втрати та прихована мобілізація все ж призведуть до розуміння того, що Росія встрягла у війну на виснаження без перспективи покращення внутрішньої соціальної та економічної ситуації.
Таким чином, сьогодні внутрішня ситуація в Росії є надзвичайно динамічною та невизначеною. Це означає, що існує декілька основних сценаріїв її розвитку. По-перше, зберігається великий ризик трансформації путінізму із паразитичного авторитаризму у відвертий тоталітаризм. По-друге, поглиблення суперечностей між телевізором з одного боку та холодильником і розширенням цвинтарів з іншого, створюють можливості для дестабілізації путінізму, як “знизу”, так і “зверху”. Але при будь яких сценаріях, путінська Росія перетворила свій екзистенційний страх ослаблення та оточення ворогами у реальність, яку можна змінити на більш сприятливу тільки через демократизацію та лібералізацію, а також відмову від зовнішньої агресії як способу стабілізації путінськог режиму. Але для цього необхідні умови ще не склались. Тим не менш, позитивним для України є те, що путінізм сьогодні створює для себе ризики безпрецендентного масштабу.