аа
Після розв'язання Кремлем війни на Донбасі, влада у Варшаві займає однозначну антиросійську позицію. Незважаючи на це, немає однозначної відповіді на питання, в якому напрямку рухаються відносини між Республікою Польща та Російською Федерацією сьогодні. Звичайно, польську владу важко назвати партнером Москви на міжнародній арені. Це підтверджується, наприклад, гучними баталіями довкола будівництва газопроводу “Північний потік-2”. Однак у цьому випадку варто наголосити на вирішальній ролі Німеччини, яка, крім Росії, також зацікавлена у реалізації цього проекту. З німецької точки зору, функціонування "Північного потоку-2" дозволить уникнути посередників у вигляді транзитних країн, таких як Україна та Польща. Так російський газ надходитиме безпосередньо до Німеччини, тим самим значно зменшуючи вартість самого палива та витрати на його постачання. Немає сумнівів, що Берлін в цьому питанні діяв досить егоїстично, оскільки ігнорував спільний інтерес європейських країн - відбулося порушення принципу енергетичної безпеки, що стосується не лише диверсифікації маршрутів, але, перш за все, джерел енергопостачання.
Ще однією сферою, де виникає напруга на лінії Варшава-Москва, є інвестиції польського уряду, спрямовані на канал Віслинської коси. Його метою є пропуск кораблів до затоки Вісла та порту в Ельблонґу в обхід підконтрольної Росії Пілавської протоки, яка на сьогодні є єдиним способом дістатися до згаданих місць. Інвестиції польського уряду, які порушують російські інтереси в Балтійському морі, потрапили під обстріл російської пропаганди. Польщу звинувачували у тому, що вирізання Віслинської коси є "безглуздим" і дуже витратним завданням. Штучно підкидалися аргументи, що з точки зору Варшави в часи економічної кризи під час пандемії було би краще направити кошти, замість реалізації цієї ініціативи, на порятунок економіки та боротьбу з наслідками локдауну. Більше того, Польщу звинуватили в тому, що канал Віслинської коси матиме катастрофічні наслідки для екології, оскільки це призведе до вимирання багатьох видів птахів та риб, що водяться там. Не слід також забувати про звинувачення в тому, начебто польська інвестиція безпосередньо потрапляє у простір військової безпеки Російської Федерації в регіоні Балтійського моря. Для протидії політиці дезінформації Москви у липні 2020 року польські спецслужби опублікували відповідний звіт, що розкриває правду про дії Росії у польському медіапросторі.
У контексті роздумів про сучасні польсько-російські відносини не слід забувати про питання історичної політики, особливо щодо Другої світової війни. Російські звинувачення у співучасті поляків у Голокості активно висвітлюються не лише у пропагандистських матеріалах, а й у коментуванні діяльності вищих державних посадовців. Показовим жестом стало святкування 75-ї річниці звільнення Освенціма-Біркенау, коли жоден представник російської сторони з Москви не приїхав до Польщі, а делегували лише російського посла Сергія Андрєєва.
Відверта пропаганда на користь Росії у польських ЗМІ перебуває все ж на маргінесі (принаймні серед впливових медіа). Існує окремий пул польських експертів і журналістів, які дописують і дають свої коментарі на російському пропагандистському ресурсі Спутнік. Останні маніпуляції вже цього року стосувалися теми гарантування безпеки союзом НАТО для Польщі. До пропаганди на польському Спутніку активно долучають ізраїльського експерта Якова Кедмі, причетного в минулому до спецслужб Ізраїлю. Також проросійські погляди простежуються у публікаціях порталу “Mysl Polska” (“Думка польська”, в його редакції зокрема Матеуш Піскорський, котрий підозрюється в Польщі у роботі на російські спецслужби). Активно просуває на польських інформаційних ресурсах прокремлівські наративи польська журналістка Агнєшка Півар. Співпрацює з таким середовищем Леонід Свиридов, журналіст російської пропагандистської медіа-компанії “Росія сьогодні” (під нею власне працює мережа Спутніка у Європі). Раніше працював кореспондентом у Польщі, однак у 2015 році його було видворено з країни. Сьогодні він судиться з польським державним телеканалом TVР через заяви журналістів, що це було зроблено у зв'язку зі звинуваченнями у шпигунстві.
Тим не менше, як було підкреслено на початку, відносини між Варшавою та Москвою важко оцінювати аж так однозначно. Вибивається зі звичної парадигми підтримка Польщею Росії на саміті у Гельсінкі 2019 року, під час якого було відновлено права на членство в ПАРЄ. Хоча процедура була таємною, відомо, що лише Великобританія, Литва, Латвія, Естонія та Грузія виступили проти скасування санкцій, накладених на Москву після окупації Криму. Влада у Варшаві пояснила своє рішення необхідністю повернути громадянам Росії право на звернення до Європейського суду з прав людини у Страсбурзі, при цьому стверджуючи, що до нормалізації відносин з Москвою існує дуже довгий шлях. Однак варто пам'ятати, що за лаштунками саміту в Гельсінкі міністри закордонних справ Яцек Чапутович і Сергій Лавров зустрілися та обговорили питання повернення уламків президентського Туполєва, який розбився під Смоленськом у 2010 році. Однак чи вдалася ця розмова? Ретроспективно можна бачити, що ні, і Росія все ще зволікає з передачею найважливіших доказів у цій справі польській стороні.
Досить дискусійним питанням є те, чи могла Польща діяти інакше в цій ситуації, беручи до уваги, звичайно, особливі інтереси Варшави після віднайдення уламків президентського літака. У цьому контексті на думку спадає лише одне - Польща тоді була втягнута в “брудну гру”, яку Росія веде на міжнародній арені. То чи це було ознакою слабкості з боку польської делегації? Швидше ні, адже сьогодні чітко видно, що Польща - особливо як одна з учасниць Ініціативи трьох морів - підриває плани Москви в регіоні Центрально-Східної Європи. Тим не менше, польська влада продовжує допускати власні помилки у відносинах з Росією. Такі, наприклад, як введення в експлуатацію будівництва посольства Польщі в Берліні на представницькому проспекті Унтер ден Лінден компанії "Штрабаг", що належить близькому товаришу Володимира Путіна Олегу Дерипасці. Можливо, це перебільшене занепокоєння, але у відносинах з Москвою слід бути обережним на кожному кроці та в кожній ситуації робити вивірені кроки. Польщі слід зрозуміти, що російський ведмідь не спить, а чекає моменту, коли зможе напасти…
Віктор МОЖГІН - аспірант культурознавства Ягелонського університету (Польща)
Павло ЛОДИН - виконавчий директор Центру політичних наративів демократії