Байден приїде в Женеву після невеличкого європейського турне, де він буде проводити бесіди з головними дійовими особами європейського континенту. Важливо підкреслити, що зустріч з Путіним буде останньою з ряду зустрічей для Байдена, тому на саміт з московським вождем Президент США приїде, вислухавши позицією ряда європейських лідерів. Очевидно, що Президент США іде на зустріч зі своєю власною позицією, в цьому навіть не варто сумніватися. І тут слід чітко розуміти: з одного боку Байден назвав Путіна вбивцею, він від своїх слів не відмовився, ці слова підтвердила речник Білого дому Дж. Псакі. З іншого боку, в Сполучених Штатів Америки є ряд національних інтересів, пов'язаних із продажем і доставкою енергоносіїв в Європу, функціонуванням Північноатлантичного альянсу, а також загалом покращення ділових відносин між Америкою та Старим Світом після періоду перебування при владі президента США Дональда Трампа.
Для Володимира Путіна вилазка в Женеву буде однією з небагатьох, яку лідер (поки що) Російської Федерації може собі дозволити (і куди його взагалі покликали). Заради цієї зустрічі Путін навіть вилізе з бункера. Тобто, якщо для Байдена рандеву з Путіним – це одна з численних зустрічей на європейському континенті, чергове побачення з одним із голів держав (нехай і з особливими претензіями), то для Путіна – це перша за 10 років зустріч із главою Сполучених Штатів Америки. Лідером демократичного світу та ворогом Росіюшки №1 (якщо почитати/подивитись запорєбрикову інфопомийку). Але не варто навіть слухати чи дивитись російські ЗМІ, щоб зрозуміти, що в них зараз панує екстаз від констатації того, що Америка «визнала світове лідерство Росії», «Байден їде домовлятися», «так, саме домовлятись з Путіном як з рівним!».
Підозрюю, що в Північній Кореї так само презентували зустріч їх лідера з Дональдом Трампом, акцентуючи на тому, що Вашингтон нарешті оговтався і ставиться до Пхеньяну як до «рівного партнера». Запитання: чи варто нагадувати чим закінчилась зустріч Трампа і Кім Чен Ина? Які конкретні результати, крім балачок та пафосу були досягнуті?
Тим не менш, варто подумати, які перспективи від зустрічі Байден-Путін для України, перш за все. Як і завжди, варто пам'ятати, що і Сполучені Штати, і Російська Федерація мають свої національні інтереси. Україна може бути лише частиною цих інтересів. Також варто розуміти: що би не було б сказано, про що б не домовилися сторони – це одне. Інша справа – яким чином і коли домовлене буде втілене в життя. І чи буде втілене взагалі.
Ми часто артикулюємо принципом «нічого про Україну без України». Це дуже важливий принцип, одна із засад нашої зовнішньої політики. На жаль, ми не завжди можемо бути допущені до певних світових процесів. І саміт Байден-Путін – це двостороння зустріч, там «третій – зайвий». Не варто так само переживати що Байден зіллє або здасть Україну, що відбудеться велика зрада. Якби зрада відбулась, то не потрібно було б саміта.
Питання, яке має турбувати найбільше: чи ми самі, чи наша влада зробила все від нас залежне, щоб Байден пам’ятав про Україну? Чи праві ті, які говорять, що Україна «відкочується назад» і Вашингтон готовий «поставити на паузу» питання підтримки України, окрім єдиного: фізичного виживання та підтримки суверенітету нашої держави? Чи це корелюєтсья з очевидними дипломатичними натяками: в Києві вже давненько відсутній посол США в Україні, а вручення вірчих грамот Президенту США українською амбасадоркою в Сполучених Штатах О.Маркаровою породило багато чуток (а саме, про затягування процесу з боку Вашингтону).
Все це спонукає задуматись: чи достатньо робить українська влада, щоб Байден не забув про нас на саміті з Путіним? Адже Путін точно не забуде.