СЛОВО І ДІЛО, ДУАЛІЗМ УКРАЇНСЬКОЇ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ТА КАНАДСЬКИЙ ДОСВІД
Події абсолютно різні та, можливо, на перший погляд нічим між собою не пов’язані. Проте це не так. В нашому світі все між собою пов’язано, неможливо заховатись в свою шкарлупу та вдавати, що «моя хата скраю». Запитайте у Північної Кореї.
З трибуни Генасамблеї ООН світові лідери (в тому числі Президент України) виголошували своє бачення не тільки світових проблем, але й проблем власних держав. Навіть пропонували варіанти розв’язання цих проблем. Офіс Президента України, наприклад, каже, що увага до виступу В. Зеленського була безпрецедентна. Проте світові медіа чомусь більше говорять про меседжі Байдена та його виступ. Очевидно, тут автора можна звинувачувати в тому, що він порівнює непорівнюване. Дійсно, Байден говорить з позиції глави супердержави, Україна ж намагається вигризти собі місце під сонцем. Президент США вчергове окреслив проблему власної держави – Китай. І нам, і всьому світу доведеться змиритись з фактом: іншим державам доведеться переконувати Штати (або Піднебесну), що їх підтримка відповідає національним інтересам Вашингтону (Пекіну) в контексті протистояння США і Китаю.
І не слід робити вигляд, що нас це не стосується. Дуже навіть стосується. Нещодавно інформаційним полем України прокотились результати досліджень: роль Піднебесної в нашому житті зростає, з чим можна нас всіх «привітати». Перша леді України навіть кінофестивалі в Китаї відкриває в якості почесного гостя. Рано чи пізно Україні доведеться обирати: з ким бути? З США чи Китаєм?
Очевидно, це дуже груба аналогія. Можна і потрібно діяти в контексті національного інтересу своєї держави, отримуючи вигоду від партнерства з обома державами. Канада, в якій нещодавно відбулись парламентські вибори, які нічого не змінили, вже давно намагається балансувати на межі: і з США вони сусіди-партнери, та і бізнес-бізнесом з Пекіном вести можна. До речі, в Оттави можна було б ще повчитись цій майстерності балансування. З іншого боку, ми вже так колись балансували між Заходом і Сходом. Запитайте Кучму.
Про це вже говорив Міністр закордонних справ України Д. Кулеба: потрібно перестати оглядатись на інших, торувати свій шлях та відстоювати свої інтереси в конкурентному світі. Але тут є одне «але». Хоч Канада та її бізнес і люблять заробляти на Китаї, проте канадська держава залишається відданою ліберальній демократії. За нагальної потреби зробити свій вибір Оттава однозначно стане на бік Вашингтону. А що у нас?
На жаль, в останні роки складається враження, що не тільки «Квартал 95» переїхав в керівні кабінети нашої держави, але й цілі та принципи його діяльності. Розважити публіку, замилити їй очі, показати гарну обгортку з високої трибуни і… нічого реального не зробити.
Канада скільки завгодно може «дружити» з китайським бізнесом. Це відповідає національним інтересам Оттави, вони цього не приховують. Але в той самий час, Канада твердо стоїть на стороні Заходу, тієї частини світу де відсутні цензура, порушення прав людини чи етнічні чистки (мова про уйгурів в Китаї). Канада здійснює конкретні кроки для реалізації своєї позиції.
Куди йдемо ми? Який реальний шлях України? Без кварталівського окозамилювання? Єрмак каже, що виступ Президента України «мав потужний ефект». Зобов’язуюче твердження. Чим ту потужність виміряти? Потужність успіху «Кварталу 95» Єрмак би виміряв проданими квитками, заробленими гонорарами. А тут?
Потрібно не тільки вміти говорити, але й робити. За гучними заявами мають слідувати конкретні дії та кроки. Інакше гучні заяви перетворяться на фарс.