Після шоку від програних президентських виборів влітку 2025 року – урядуюча в Польщі ліберально-ліва коаліція, в першу чергу партія Громадянська платформа, нарешті, звернули увагу на програний фронт інформаційної війни. Запорукою успіху агресора на цьому фронті було: вміле вкидання необхідних москві наративів безпосередньо через фейкові сторінки в соцмережах, перш за все Твіттері (Х) і ТікТоці; водночас з підживленням і просуванням за допомогою соціальних мереж внутрішньо польських «корисних ідіотів», котрі за 4 останні роки вийшли з суспільного маргінесу і почали завдавати суттєвого шкідливого впливу й чия домінація в публічному медіа просторі до листопада 2025 року була беззаперечною.
Слабкою стороною урядуючої коаліції була недооцінка соціальних мереж. Перемога на парламентських виборах у жовтні 2023 року ґрунтувалась на класичній кампанії із залученням традиційних медіа ресурсів, політичної реклами і низової роботи політичних осередків «від людини до людини», її успіхові сприяла загальна втома суспільства після 8 років безперервного правління партії ПіС.
Паралельно змінювався медійний ландшафт. Новаторами виступила партія Конфедерація (відповідник російського проєкта партії АфД в Німеччині), котра проводила за допомогою соціальних мереж дві свої попередні парламентські передвиборчі кампанії. Наративи подавались поетапно: 1. Привернення уваги здебільшого молодого електорату популістичними лібертаріанськими пропозиціями в сфері економіки, 2. Згуртовання виборців навколо осьових ідеологічних засад – ксенофобії, гомофобії, антимігрантських гасел, історичного ресентимету. Саме в цей підготований суспільний сегмент були спрямовані дезінформаційні зусилля москалів посилені після повномасштабного вторгнення в Україну, котрі з плином часу переросли з дезінформації у вимір тотальної когнітивної війни (термін зі сфери безпеки, що використовується серед польських дослідників пропаганди) або ж рефлексивного управління (термін політологічного характеру запроваджений українським професором Євгеном Магдою). Підживлювався даний процес за допомогою активного просування маргінальних осіб з соцмереж (явище патострімерів – осіб, що стали популярними завдяки публічній демонстрації асоціальної поведінки було популярне в польському сегменті інтернету віддавна, а згодом все частіше почали виступати в ролі «народних» політичних коментаторів) згодом об’єднаних навколо партії Нова конфедерація Гжегожа Брауна та нацистської офіційно не зареєстрованої організації Камратство.
Після програшу парламентських виборів 2023 року партія ПіС зауважила цю прогалину в своїй передвиборчій кампанія і спробувала використовувати порядок денний накинений радикально правими партіями і організаціями радикалізуючи свою риторику. Проте на тлі браку активних дій, все ж ПіС залишається партією традиційного зразка, це лише сприяє, станом на сьогодні, відтоку її виборців до радикальніших політичних сил.
Водночас із формуванням домінантного крайньоправого сегменту медіа повідомлень і семантичного простору – наративи з маргінесу почали переходити до традиційних медіа через збіг з їхнім переходом у соцмережі. Визначником стала не правдивість, адекватність, а популярність тверджень у соцмережах, цитованих на підставі дописів анонімних профілів у топових медіа і з посиланнями на них. А сприяти поширенню де-факто проросійським і антиукраїнським наративам для так званої рф не вимагало великих зусиль, достатньо лише штучно збільшувати перегляди корисних осіб і повідомлень.
Апофеозом цього процесу були президентські вибори 2025 року. Хвиля антиурядової, антиукраїнської дезінформації і пропаганди захопила Польщу. А урядова коаліція була не готова оперувати сучасними засобами впливу на виборця. Замість боротьби було вибрано шлях пристосування своїх гасел до очікувань пересічного виборця вже підготованого соціальними мережами до сприйняття найрадикальнішого політичного порядку денного. А після програшу кандидата від блоку партій Громадянська Коаліція мера Варшави Рафала Тшасковського – обрано вичікування або на домовленості з новим президентом або на його перші гучні помилки. Моментом «протверезіння» була атака дронів агресора на територію Польщі 10 вересня 2025 року і супроводжуюча її політична кампанія. Після цього можна зауважити стрімкий розвиток проурядового сегмента соціальних мереж, що не нейтралізувало, але збільшило відпірність польського медійного середовища на когнітивну війну з боку москалів. Іншими словами Польща все ще програє інформаційну війну, але вже з’явилась на поля її битв. Паралельно з цим, зміцніли позиції правлячої коаліції перед наступними парламентськими виборами. Якщо восени її перемога на них оцінювалась як мало ймовірна, то на сьогодні вірогідність становить 50 на 50. Хоча це водночас є і слабкість, бо продовжує медійний порядок денний в Польщі, котрий дає відчуття острову відірваного від глобального і європейського контексту.
Одна з основних контр тез, котру закидають правлячій коаліції політичні опоненти – елітарність. Нібито відірваність від народу. Частково правдива. Раніше основний коментаторами і неформальними речниками цієї політичної сили були представники інтелектуальної і культурної еліти. Нині це змінилось. З активною кампанією з входження до соціальних мереж видно намагання охопити якнайширшу аудиторію.
Першим, вищим сегментом є медійна активність ключових, в інформаційному плані, членів уряду. Найбільш ефективними є міністр закордонних справ Радослав Сікорський, міністр внутрішніх справ Вальдемар Журек і маршалек сейму Влоджімєж Чажастий. Їх медіа кампанії стають найбільш вірусними в польському сегменті інтернету
Другий сегмент – класичні коментатори з інтелектуальних академічних кіл, підсилені пресою, прихильною до урядової коаліції.
Третій сегмент – блогери, активісти, коментатори з соціальних мереж. Вони охоплюють максимально широку аудиторію. До топ п'ятірки, зокрема прихильної до України, можна віднести:
1. Канал Widzimy się jutro (Побачимось завтра), ведучий з псевдонімом Shmoo. Активно коментує поточні медіа приводи внутрішньої політики. Критикує весь правий політичний спектр. Цільова аудиторія – молодого і середнього віку, представники середнього класу, не активні політично.
2. Блогер Oliwer Starczewski (Олівер Старчевський). Об’єктом його критики є в основному партія ПіС, а також «вуличні право радикальні» рухи, що перебувають в їх орбіті (на приклад Ruch Obrony Granic) з метою індоктринації молодих людей. Цільова аудиторія молодь, підлітки, котрі не знаходять себе в поточній суспільно-політичній картині Польщі і мають потенційні протестні настрої.
3. Активіст з Гданська Kacper Nowicki (Каспер Новіцький). Є представником молодіжного крила політичної партії Нова лівиця. Просував локальні ініціативи з покращення міського простору. Нещодавно став зіркою соціальних мереж у наслідок викривальних дискусій з депутатом Європарламенту від ПіС Патрика Якого. Цільова аудиторія – молодь і підлітки лівих поглядів.
4. Адвокат Dawid Dehnert (Давід Дехнерт). Популяризує свою правозахисну діяльність щодо захисту жертв злочинів на національному ґрунті, в першу чергу українців. Активно критикує крайньоправі рухи і партії. Цільова аудиторія – поляки, втомлені від право популістичної пропаганди та українці в Польщі.
5. Блогер Misiek Maliniak (Міхал «Мішєк» Маліняк). Унікальний приклад «народного коментатора» котрий в простих словах пояснює шкідливість антиукраїнських і анти ЄС наративів. Цільова аудиторія – низи польського суспільства.
Водночас слабкою стороною щодо дезінформації країни агресора залишається локальність проблем довкола яких зосереджена агенда медіа дієвців. Соціальні мережі породили феномен інформаційних бульбашок, котрий поглиблює суспільні розколи. Як пише Хосе Артега і Гасет в «Бунті мас»: «Суть в тому, що часом суспільна думка не існує. Суспільство поділене на розсварені групи, сила поглядів котрих взаємопоборюється, не дозволяє створити влади. А оскільки природа не терпить порожнечі, то пусте місце, що залишає по собі не існуюча суспільна думка – заповнюється брутальною силою, котра виступає в ролі її замінника». Таким чином, в польській інформаційній ситуації, багаторічна холодна війна сприяла примітивізації і, як наслідок, бруталізації суспільного простору, що вилилось, ніби не загрозливо, у зростання градусу дискусій в соцмережах – створило загрозливу ситуацію очікування на жорсткі кроки влади, не фактичної, а уявної в головах найбільш радикального сегменту польського інтернету. І в цю пробоїну зайшла москва, тож для найрадикальніше налаштованих осіб – її «сильна рука, що робить порядок» в нашій частині Європи поступово перестає бути не привабливою.
Тож перед про урядовою медійною кампанією стоїть дуже важке завдання – поєднати просування необхідних наративів внутрішньої політики і протистояти зовнішньому втручанню так, щоб не дискредитувати зусилля в цьому напрямку для суттєво дезінформаційно розкладеної аудиторії. А разом із тим не створити власний «дивний новий світ» - радикалізовану бульбашку своїх прихильників, котрі остаточно залишаться на польському інформаційному острові боротьби між ліліпутами, котрі не зауважують занесену руку з мечем злого Гулівера.
Для успіху цілей цієї медійної кампанії урядові сили мусять враховувати український досвід інформаційної війни та зосередити свої зовнішні і внутрішні наративи довкола порядку денного заснованого на відстоюванні внутрішньої і зовнішньої свободи (wolnościowa agenda), котрий спроможний об'єднати різних представників польського суспільства. Водночас вибиваючи його перверзійну форму, властиву для право-популістичних сил, коли свобода особи і народу підмінюється вседозволеністю для політичної сили і очікуванням сильної руки.
Чи впораються, чи встигнуть? Покажуть наступні парламентські вибори.