Не будемо вкотре «перемивати кістки» Дональду Трампу та його ставленню до ЄС, НАТО, НАФТА та тому подібних утворень, які на його думку, дещо відволікали Америку від того, щоб «стати великою знову». І американські виборці (трохи більше половини), і європейські очільники (напевно, всі. Ну хіба крім Віктора Орбана, який так тішився особливими відносинами з Трампом) з полегшенням зустріли не тільки перемогу Байдена на президентських виборах 2020 р., але й оприлюднення «Проміжної стратегії національної безпеки» Білим домом.
Держсекретар США Ентоні Блінкен перебував на тижні із візитом у Брюсселі, тому багато уваги американських оглядачів було прикуто саме до всього, що оточувало поїздку. Спробуємо акцентувати увагу на Україні.
Примітно, що і Ентоні Блінкен, і Високий представник ЄС Жозеп Боррель висловились щодо важливої для нас політики Східного партнерства. І Вашингтон, і Брюссель погодились підтримувати демократичні трансформації, суверенітет та територіальну цілісність країн, в тому числі – України. Брюссель і Вашингтон і надалі підтримуватимуть реформи, які є необхідними для сталого розвитку та благополуччя країн-членів Східного партнерства.
Деякі експерти вже почали говорити про формування зовнішньополітичної доктрини Байдена-Блінкена, що цілком справедливо. Сполучені Штати Байдена одним із основних принципів своєї зовнішньої політики будуть вважати мультилатералізм. Якість та цілісність альянсів стануть фундаментом світу по-американські на найближчі чотири роки. А можливо, що і на цілих вісім років, адже Байден на першій прес-конференції ствердно відповів на запитання про свої перспективи балотуватись на президентських виборах у 2024 р.
Повернемось до України та наших відносин зі Сполученими Штатами. Очевидно, що зараз між Вашингтоном та Брюсселем іде дуже непростий діалог щодо перспектив Північного потоку – 2. Як би ми цього не хотіли, але ми маємо дуже обмежений вплив на думку учасників цього діалогу. США намагаються переконати Брюссель (головне – Берлін, якщо бути більш точним), що проєктом із «Газпромом» варто пожертвувати заради стабільності у Центрально-Східній Європі. Німеччина переконує, що ніякої політики там немає, виключно енергетична диверсифікація ринку та економічні інтереси.
Так от, незважаючи на нашу обмеженість у впливі на думку учасників діалогу, Україні потрібно витиснути максимум із ситуації. Вашингтону слід нагадати про все і всіх, починаючи від Будапештського меморандуму і трансатлантичних цінностей, в першу чергу, безпекових. Німеччині варто нагадати, що не тільки перед росіянами (євреями, поляками) Берлін може спокутувати гріхи нацистів. До речі, Надзвичайний і Повноважний Посол України у ФРН Андрій Мельник перманентно про це нагадує, його активність в цьому напрямку варта подяки як мінімум. Брюсселю варто нагадати, за що вмирали українці на Майдані, за що продовжують і далі вмирати під час російсько-української війни.
Про всі ці речі потрібно кричати, використовуючи кожну можливість та площадку. Саме цього від нас і очікують Сполучені Штати: під лежачий камінь вода не тече, і якщо Україна сама про себе не подбає, то чи варто Вашингтону ризикувати альянсами? Варто, подумаєте Ви – і будете праві. Але це наша, українська, точка зору. Її варто доносити в режимі нон-стоп до наших партнерів. До речі, така активність наближує і до членства в тих, таких бажаних і необхідних для України альянсах. Мова, звичайно, про ЄС та НАТО.