• п’ятниця 8-го листопада 2024
  • Меню

США, БАЙДЕН, ПІВНІЧНИЙ ПОТІК-2 ТА УКРАЇНА

11:23, 11-го січня 2021 · Джерело: institutedd.org

США, БАЙДЕН, ПІВНІЧНИЙ ПОТІК-2 ТА УКРАЇНА
Ситуація з будівництвом другої гілки газогону «Північний потік» є багато в чому повчальною. Відомо, що історія має здатність повторюватись, але також відомо, що вчитись на помилках інших вигідніше, ніж на своїх. «Північний потік-2» та суперечки навколо його будівництва є лакмусовим папірцем не тільки для веспасіанівського pecunia non olet («гроші не пахнуть»), але й черговим екзаменом на якість та міцність євроатлантичної співпраці.

Чи зможуть Сполучені Штати та Європейський Союз (в першу чергу Німеччина) не пересваритись остаточно, врахувати зроблені помилки та не викликати відчуття дежавю з подіями в Європі більш ніж восьмидесятирічної давнини: безпорадність, потурання агресору, закривання очей на очевидну проблему?

Нагадаємо, що «Північний потік-2» належить російському державному монополісту «Газпрому», як і газ, який заплановано транспортувати газогоном. Важливо нагадати позиції сторін. Отже, Німеччина зацікавлена у збільшенні об’ємів постачання енергоносіїв, вона не тільки зможе помпувати газ в Східну Німеччину, яка до сих пір відстає від Західної в економічному плані, але й на перспективу зможе приторговувати блакитним паливом на ринку ЄС. Німеччина та її політики вважають «Північний потік-2» виключно економічним проєктом та успішно прикидаються, що політикою тут і не пахне.

Російська Федерація радісно вгатила більше 10 млрд. євро в побудову газогону, очевидно, переслідуючи декілька цілей. Не варто думати, що вся ця історія з «Північноим потоком-2» видумана ексклюзивно для того, щоб обійти Україну. Це присутнє великою мірою, але Росія переслідувала й інші цілі: інструменталізація принципу divide et impera («розділяй та володарюй») серед держав ЄС та його північноамериканськими союзниками, збільшення обсягів продажу газу, який в найближчому майбутньому може виявитись не такий вже й потрібний. Ну і не слід забувати про вічний принцип «розпилу» на російському будівництві: ротенберги-тимченки та інші добродії, наближені до кооперативу «Озеро» завжди готові підставити плече Кремлю та побудувати газогон (космодром, олімпійське селище, стадіони, автостраду і т. ін.), принагідно довівши, що вони добре читали Остапа Вишню та знають, що таке «усипка, утечка, усушка й утруска» бюджетних коштів. Проєкт «Північний потік-2» для Москви – це геополітичний та геоекономічний проєкт.

Сполучені Штати різко не погоджуються з таким станом речей, тому свого часу використали інструмент санкцій для зупинки будівництва. Майбутня адміністрація Байдена рішуче налаштована продовжувати боротись проти проєкту, вбачаючи в ньому (цілком справедливо) геополітичні ризики для Східної Європи та дестабілізації Європи загалом Росією. Не слід забувати, що США мають також шкурний інтерес: Вашингтон зацікавлений в європейському ринку енергоносіїв, американський скраплений газ готовий іти в Європу в набагато більших за існуючі об’ємах. Тому зайвої конкуренції американцям слід позбавлятись. Тим більше такої, що шкодить не тільки економічним інтересам Сполучених Штатів, а підриває принципи співпраці між Європою та США. У Вашингтоні чітко бачать «шрьодеризацію» інститутів ЄС, коли колишні топ-чиновники з держав-членів ЄС на наступний день після завершення держслужби починають відкрито працювати в компаніях, які захищають інтереси Російської Федерації. І мова не тільки про Герхарда Шрьодера, це лише верхівка айсберга. Підривна робота російських грошей та спецслужб в державах ЄС дуже відома в Сполучених Штатах, тому проєкти типу «Північний потік-2» будуть залишатись викликом національній безпеці США.

Очікується, що Байден як новий Президент США не тільки не змінить ставлення Америки до газогону, але й диверсифікує санкційний інструментарій Вашингтону. Проте найголовніше, що може зробити Байден – це згадати історію та зробити висновки з помилок минулого, повернути конструктивну співпрацю з Німеччиною та ЄС в цілому та відновити єдність Європи та Америки. Не викликає сумнівів, що Байден докладе максимум зусиль, щоб переконати Меркель (яка йде з посади канцлера у 2021 р. та, безперечно, захоче це зробити на мажорній ноті) у пріоритетності євроатлантичної співпраці над російськими грошима та газом. Трамп за визначенням не міг цього зробити, а от Байдену це цілком до снаги. Можна спрогнозувати, що проєкт «Північний потік-2» буде добудований, проте чи піде трубою блакитне паливо в тих об’ємах, на які він розрахований і чи піде взагалі – це інтригуюче запитання.

Україні в цій ситуації варто бути максимально активною, адже повноцінне функціонування «Північного потоку-2» є вкрай невигідним для нас. Співпраця та пошук вирішення проблеми виглядають більш перспективними саме у Вашингтоні, ніж у Берліні. Україна повинна витиснути максимум зі ставлення США та «Північного потоку-2» й не тільки боротись за збереження транзиту газу територією України в потрібних нам об’ємах, але й докласти зусиль до збереження євроатлантичної співпраці з одного боку та послабленні впливу Росії на ЄС– з іншого.

Олег Козачук

доктор політичних наук

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Автор
Олег Козачук
доктор політичних наук Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
Думка авторів та відвідувачів сайту може не співпадати з думкою редакції.