Чи зможуть Сполучені Штати та Європейський Союз (в першу чергу Німеччина) не пересваритись остаточно, врахувати зроблені помилки та не викликати відчуття дежавю з подіями в Європі більш ніж восьмидесятирічної давнини: безпорадність, потурання агресору, закривання очей на очевидну проблему?
Нагадаємо, що «Північний потік-2» належить російському державному монополісту «Газпрому», як і газ, який заплановано транспортувати газогоном. Важливо нагадати позиції сторін. Отже, Німеччина зацікавлена у збільшенні об’ємів постачання енергоносіїв, вона не тільки зможе помпувати газ в Східну Німеччину, яка до сих пір відстає від Західної в економічному плані, але й на перспективу зможе приторговувати блакитним паливом на ринку ЄС. Німеччина та її політики вважають «Північний потік-2» виключно економічним проєктом та успішно прикидаються, що політикою тут і не пахне.
Російська Федерація радісно вгатила більше 10 млрд. євро в побудову газогону, очевидно, переслідуючи декілька цілей. Не варто думати, що вся ця історія з «Північноим потоком-2» видумана ексклюзивно для того, щоб обійти Україну. Це присутнє великою мірою, але Росія переслідувала й інші цілі: інструменталізація принципу divide et impera («розділяй та володарюй») серед держав ЄС та його північноамериканськими союзниками, збільшення обсягів продажу газу, який в найближчому майбутньому може виявитись не такий вже й потрібний. Ну і не слід забувати про вічний принцип «розпилу» на російському будівництві: ротенберги-тимченки та інші добродії, наближені до кооперативу «Озеро» завжди готові підставити плече Кремлю та побудувати газогон (космодром, олімпійське селище, стадіони, автостраду і т. ін.), принагідно довівши, що вони добре читали Остапа Вишню та знають, що таке «усипка, утечка, усушка й утруска» бюджетних коштів. Проєкт «Північний потік-2» для Москви – це геополітичний та геоекономічний проєкт.
Сполучені Штати різко не погоджуються з таким станом речей, тому свого часу використали інструмент санкцій для зупинки будівництва. Майбутня адміністрація Байдена рішуче налаштована продовжувати боротись проти проєкту, вбачаючи в ньому (цілком справедливо) геополітичні ризики для Східної Європи та дестабілізації Європи загалом Росією. Не слід забувати, що США мають також шкурний інтерес: Вашингтон зацікавлений в європейському ринку енергоносіїв, американський скраплений газ готовий іти в Європу в набагато більших за існуючі об’ємах. Тому зайвої конкуренції американцям слід позбавлятись. Тим більше такої, що шкодить не тільки економічним інтересам Сполучених Штатів, а підриває принципи співпраці між Європою та США. У Вашингтоні чітко бачать «шрьодеризацію» інститутів ЄС, коли колишні топ-чиновники з держав-членів ЄС на наступний день після завершення держслужби починають відкрито працювати в компаніях, які захищають інтереси Російської Федерації. І мова не тільки про Герхарда Шрьодера, це лише верхівка айсберга. Підривна робота російських грошей та спецслужб в державах ЄС дуже відома в Сполучених Штатах, тому проєкти типу «Північний потік-2» будуть залишатись викликом національній безпеці США.
Очікується, що Байден як новий Президент США не тільки не змінить ставлення Америки до газогону, але й диверсифікує санкційний інструментарій Вашингтону. Проте найголовніше, що може зробити Байден – це згадати історію та зробити висновки з помилок минулого, повернути конструктивну співпрацю з Німеччиною та ЄС в цілому та відновити єдність Європи та Америки. Не викликає сумнівів, що Байден докладе максимум зусиль, щоб переконати Меркель (яка йде з посади канцлера у 2021 р. та, безперечно, захоче це зробити на мажорній ноті) у пріоритетності євроатлантичної співпраці над російськими грошима та газом. Трамп за визначенням не міг цього зробити, а от Байдену це цілком до снаги. Можна спрогнозувати, що проєкт «Північний потік-2» буде добудований, проте чи піде трубою блакитне паливо в тих об’ємах, на які він розрахований і чи піде взагалі – це інтригуюче запитання.
Україні в цій ситуації варто бути максимально активною, адже повноцінне функціонування «Північного потоку-2» є вкрай невигідним для нас. Співпраця та пошук вирішення проблеми виглядають більш перспективними саме у Вашингтоні, ніж у Берліні. Україна повинна витиснути максимум зі ставлення США та «Північного потоку-2» й не тільки боротись за збереження транзиту газу територією України в потрібних нам об’ємах, але й докласти зусиль до збереження євроатлантичної співпраці з одного боку та послабленні впливу Росії на ЄС– з іншого.
Олег Козачук
доктор політичних наук
Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича