Ми говорили, що історія таки має здатність повторюватись, що вчитись на помилках інших вигідніше, ніж на своїх. Також обговорювали інтенсифікацію підкилимної боротьби щодо проєкту «Північний потік – 2» ще в лютому 2021 р. Зараз, коли стає очевидно, що «Північний потік – 2» таки буде добудовано, то єдине питання, яке турбує мене особисто, це: чи зробили ми все залежне від нас, щоб запобігти функціонуванню нового газогону? Ніде правди діти, і на цьому також було наголошено неодноразово: кожна держава в цьому світі має свої інтереси. Сполучені Штати, Російська Федерація, Німеччина, Україна – у всіх вони різні. Велике щастя, коли інтереси співпадають, коли не потрібно нікого переконувати змінити позицію.
Що ж, виявилось так, що великі гроші перемогли? І так само перемогли національні інтереси Німеччини та Росії? Велике питання до Вашингтону: наскільки добудова «Північного потоку-2» відповідає національним інтересам США, як це було неодноразово заявлено в Білому домі? Держдепартамент стверджує що існування та функціонування проєкту не відповідає національним інтересам Америки, чому ж тоді відбудеться добудова «Північного потоку – 2»?
Те, чому ми являємось свідками, є, звичайно, перемогою німецької дипломатії, це – перемога realpolitik, це – перемога сухого несентиментального прагматизму. Нагадаємо, що з точки зору Німеччини проєкт «Північний потік-2» є виключного економічним проєктом, головною метою якого є диверсифікувати газопостачання та ринок газу в Європейському Союзі. Сполучені Штати, особливо за часів Дональда Трампа різкого противились функціонуванню цього проєкту. Перш за все, це було пов'язано не з національними інтересами США, а з інтересами великого бізнесу в Америці, який захищав Трамп. Очевидно, що з приходом до влади Байдена ситуація змінилась. Ми стали свідками того,що Сполучені Штати Америки та Німеччина фактично домовились між собою. Я припускаю, що ми не знаємо всіх деталей цих домовленостей.Виходить так, що на карту було поставлене майбутнє функціонування трансатлантичних альянсів, про які говорив Байден на початку свого президентства. Можливо саме це він мав на увазі, коли говорив що Америка повертається?
А що ж Україна? Невже її банально здали? Адже для України головною проблемою стане не стільки відсутність надходжень від транзиту російського газу через українську газотранспортну систему, а фактична незахищеність нашої держави перед можливим великим вторгненням збройних сил Російської Федерації. Колись в ефірі одного з ток-шоу нині покійний Борис Нємцов рекомендував продати українську ГТС, яка на його думку мала в скорому майбутньому перетворитись на нікому не потрібний металобрухт. Тоді «Північний потік – 2»тільки почав задумуватись. Чи був правий російський опозиціонер? Чи права зараз Німеччина,яка говорить про диверсифікацію надходження газу? Адже якщо Газпром не захоче транспортувати газ територією України, то для Німеччини (як і для інших країн Європейського Союзу) результатом побудови «Північного потоку – 2» буде не диверсифікація, а перенаправлення газових потоків.
В зв'язку з цим в мене виникає ряд запитань: чи достатньо ми зробили для того, щоб запобігти побудові «Північного потоку – 2»? Чи можемо ми ще щось зробити для того щоби газ не почав бігти трубою проєкту? Що ще ми можемо зробити для того, щоб українська ГТС була потрібною Європі? На ці запитання українська влада має дати відповідь як українським громадянам, так і всьому світу.
Шкода, що Док та Марті МакФлай – вигадані персонажі з франшизи «Назад у майбутнє». Про їхні можливі пригоди з (не)добудовою «Північного потоку – 2» можна було б зняти геополітичний трилер.