Проте останнім часом стрічки новин почали згадувати Канаду не лише через температурні рекорди літа, але й через минуле, яке моторошно вривається у сьогодення. Причиною цього є політика держави щодо корінних народів Канади. Ні, не нинішня політика, але її минуле. За останні декілька місяців Канадою прокотилась хвиля страшних знахідок: поблизу колишніх шкіл-інтернатів для дітей з числа корінних народів в ґрунті радари віднайшли сотні немаркованих та невідомих раніше дитячих поховань. Це – рештки колишніх «вихованців» системи, яку Канадськакомісія з питань правди та примирення назвала у 2015 р. «культурним геноцидом». Наведу уривок з власної монографії «Національне питання у внутрішній політиці США та Канади: порівняльний аналіз»:
«Якщо вести мову про корінні народи Канади, то тут в історичній ретроспективі більш очевидна асиміляціоністська політика держави. Яскравим її прикладом може слугувати існування шкіл-інтернатів для дітей індіанців. За фінансової підтримки федерального уряду в 1870-х роках відкрито багато таких шкіл-інтернатів. Діти корінних жителів віком від 5 до 16 років були зобов’язані відвідувати їх. Мережа шкіл, які стали урядовим інструментом асиміляції, була створена в кожній канадській провінції та території. Адміністрування шкіл-інтернатів було повністю підконтрольне федеральному уряду за допомогою різних цивільних і релігійних організацій. Їх головна мета: навчити молодих аборигенів основам сільського господарства за європейською моделлю і змусити їх бути корисними членами суспільства (звичайно, того суспільства, яке уряд хотів побудувати).
На жаль, існує багато свідчень, що школи-інтернати не тільки принижували почуття власної гідності індіанців і метисів, а й руйнували їх культуру, мову і традиції, були інструментом декультуризації, етнорасової дискримінації корінних народів Канади. Уряд Канади ще 2008 р. приніс офіційні вибачення з приводу такого роду політики та декларував повну імплементацію Декларації про права корінних народів 2007 р. У 2016 р., заліберального уряду Дж. Трюдо, Канада приєдналась до держав-підписантів декларації повністю та без попередніх застережень.
У Канаді до сих пір живі учні тих «шкіл», які в судовому порядку доводять, що страждали там від туберкульозу, фізичного та сексуального насильства. Багато дітей не вижили і ніколи не повернулися додому. А ті, хто все-таки витримав знущання в прямому і переносному розумінні, замість того, щоби стати «корисним членом суспільства», як того хотів уряд, виходили із школи-інтернату із відчуттям втраченої ідентичності, відчуттям жертви держави, несучи в собі та передаючи дітям ефект соціальної стигматизації та відчуття, що держава все життя буде про них дбати і їм у принципі і не потрібно працювати. Багато хто повернувся до резервацій з відчуттям втрати місця в цьому житті, що одразу вело до алкоголізму та наркоманії, депресії та суїцидів».
Особисто для мене ці страшні знахідки не стали шоком, адже в силу наукових інтересів довелось досліджувати і цю сторінку канадської політики. Проте, як свідчать опитування, для багатьох громадян Канади віднайдення поховань стало справжнім шоком. Впевнений, канадці зможуть знайти в собі сили відкрити очі на минуле та не допустити його повторення в майбутньому (як би це пафосно не звучало).
В Україні теж є корінні народи, їх доля теж далека від щасливої. Довгий час наша держава не сильно звертала увагу на кримських татар (про караїмів та кримчаків в силу відносної малочисельності якось взагалі забували). Коли в Нью-Йорку на Генасамблеї ООН у 2007 р. приймали Декларацію про права корінних народів, то Україна… утрималась. Проте після початку російської агресії у 2014 р. Україна долучилась до переліку держав, які офіційно підтримуютьДекларацію. Дійсно, краще пізно, ніж ніколи.
1 липня 2021 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про корінні народи України». Це – вірне рішення. Ми можемо і повинні винести уроки з канадського (і власного!) минулого та забезпечити корінним народам гідне майбутнє. В Україні. Тобто – в українському Криму.
До речі, Путіна вже обурив цей закон. Значить, як ті сапоги – треба брати. Вірніше, втілювати написане на папері та прийняте під куполом Ради в життя.