З першого погляду вона більше стосується соціології чи економіки, але, насправді, вона має і велике значення для розуміння міжнародних відносин, які виникають на основі існуючого економічного порядку. Не дарма теорія залежності використовує і такі політологічні поняття як імперіалізм чи менш відоме субімперіалізм. Звичайно, що теорія залежності не є універсальною, має свої недоліки і обмеження. Втім, вона залишається надзвичайно корисною для того, щоб більш глибоко розуміти феномен залежності у сучасному світі, а отже і відносини між найбільш та найменш розвинутими країнами. Звичайно, це питання влади, підкорення і боротьби. Центральною аналітичною дихотомією в теорії залежності є центр-периферія, яка відображає нерівність економічного, соціального, політичного розвитку найбільш та найменш розвинених країн.
Теорія залежності має свої варіації, її еволюція залежить і від персональної наукової еволюції її представників. Тому, для того щоб схопити її ключові ідеї варто розглянути найбільш яскравих представників, серед яких відзначимо Р. М. Маріні, А. Франка, С. Аміна. Звичайно, що цими іменами теорія залежності не вичерпується. Руй Маурур Маріні, видатний бразильський економіст і соціолог, є одним із фундаторів теорії залежного розвитку.
Згідно Маріні і його теорії залежності, імперіалізм є породженням сучасної економічної системи, в якій концентрація ресурсів і капіталів в центрі призводить до їх дефіциту на периферії. Пронизуючи залежні суспільства, імперіалізм стає “формоутворюючим фактором суспільно-економічного ладу, держави і культури” [Валенсия А. С. Марини и теория зависимости сегодня. Scepsis. Научно-просветительский журнал. URL : https://scepsis.net/library/id_3947.html (дата звернення: 17.06.2021)].
Маріні ставить питання й про те, що залежність виявляє себе не лише у перетіканні капіталу і доданої вартості з периферії у центр, а й в тому, що пануючі класи у залежних країнах намагаються компенсувати ці втрати надексплуатацією робочої сили.
У версії теорії залежності Маріні залежність у історично-процесуальному вимірі має такі основні історичні форми:
Традиційна, або початкова залежність колоніального типу (1521-1850 рр.).
Торгова експортоорієнтована залежність в умовах олігархічної / латифундистської системи
Фінансово-промислова залежність (1930-1950 рр.)
Припинення імпортозаміщення і нова хвиля прямих іноземних інвестицій надали залежності новий, здебільшого технічно-індустріальний характер (1950-1975)
Неоліберальна залежність, що має в першу чергу фінансово-технічний характер. Її головні риси включають: фіктивно-спекулятивний капітал, орієнтований на фінансові послуги та інформаційні технології; світовий ринок як осередок накопичення і спекуляції; нові периферії, створені міжнародним розподілом праці і які спеціалізуються на постачанні природних ресурсів, продуктів харчування і корисних копалин; а також експорт дешевої робочої сили з залежних країн в розвинені (Іспанію, Сполучені Штати, Францію, Великобританію).
Однією з центральних ідей Маріні є те, що відсталість країни, регіону чи цілого континенту є способом інтеграції у світову економіку. Залежність ця не є суто економічною, але й політичною, адже центр концентрує і ресурси влади.
Надзвичайно важливе місце в теорії залежності посідає економіст та соціолог німецького походження Андре Гундер Франк, який не тільки є одним з основоположників теорії залежності, але й світ-системного аналізу: однієї з найвпливовіших на сьогодні соціологічних концепцій. Сам Франк є фундатором оригінальної концепції “недорозвитку розвитку” (THE UNDERDEVELOPMENT OF DEVELOPMENT) [Див., наприклад: Frank A. G. Underdevelopment of development. URL : https://www.rrojasdatabank.info/agfrank/underdev.html], яку він застосовує як для аналізу світового порядку, так і для розуміння залежного розвитку окремих країн. наприклад, Китаю [Frank A. G. Underdevelopment of development or development of underdevelopment in China. URL : https://www.jstor.org/stable/188950]. Хоча більш прийнятим в літературі є “розвиток недорозвитку” або “розвиток слаборозвиненості”. Ця його концепція сформувалась великим чином в результаті досліджень латиноамериканського залежного розвитку.
Загалом, сучасна економічна система заснована на відносинах залежності між країнами-метрополіями та країнами-сателітами. Останні перебувають у позиції відсталих та експлуатованих. Таким чином, виникає потреба в одній з ключових аналітичних дихотомій Франка “центр (метрополія) - периферія”. Ця дихотомія згодом трансформується у “ядро - напівпериферія - периферія” у світ-системному аналізі І. Валлерстайна. У самого Франка його оглядачі також знаходять не тільки світову метрополію, але й національну метрополію, яка має власних внутрішніх сателітів [Тиса Р. Андре Ґундер Франк і розвиток слаборозвинутости. Вперед: веб-сайт. URL : https://vpered.wordpress.com/2020/09/17/tisza-frank/]. Загалом, на поверховому рівні така система відносин видається зрозумілою, але Франк намагається зрозуміти те, яким чином виникають ці відносини залежності. Які соціальні (зокрема, економічні) механізми спрацьовують.
Слаборозвиненість країн стає результатом економічного зростання передових країн, в тому числі в результаті їх колоніальної політики. Виникає ситуація, коли центр (метрополія) здійснює привласнення додаткового продукту, що виробляється залежними від центру країнами (сателітами). Таким чином, привласнений продукт слугує для економічного розвитку центру, тоді як периферія не маючи доступу до власних же ресурсів залишається слаборозвиненою. Такі відносини залежності функціонують не тільки на рівні капіталістичної світової системи, але й на глибших рівнях соціально-економічної організації життя. Вони відтворюються на рівні національних, регіональних метрополій. Таким чином, для внутрішніх сателітів проблема ускладнюється тим, що навідміну від світової метрополії, яка не є чиїмось сателітом, внутрішні сателіти залежні “від всього ланцюга розташованих над ними метрополій” [Там само].
Теорія залежності, в тому числі, у франковому її варіанті намгається здійснити ревізію ідей теорії модернізації. Таким чином, розвиток у слаборозвинених і залежних країнах також відбувається, але він не аналогічний навздогінній модернізації. Система відносин центр-периферія фактично увіковічує відсталість. Це замкнене коло можна розірвати лише послабивши залежність від метрополії, яка є експлуататором. Зокрема, такі спроби відбувались у Чилі за президентства Альєнде, коли відбувались і націоналізація американських компаній. Хоча сам Франк не ідеалізував економічний ефект такої “деколонізації”, все ж він відзначив зростання рівності, масової освіти, гідності населення та розвитку демократії [Frank A.G. The Underdevelopment of Development: Essays in Honor of Andre Gunder Frank. Journal of Sociology and Social Welfare. 1996. Volume 23, Issue 4. URL : https://scholarworks.wmich.edu/jssw/vol23/iss4/].
Цікаві зауваження Франка стосуються такого ринкового явища як інвестиції в людський капітал. Франк на прикладі Індії, СРСР, країн Східної Європи добре продемонстрував, що інвестиції в людський капітал в країнах, що перебувають у стані залежності призводять до зростання експорту людського капіталу. Франк вказує: “Сотні тисяч індійців мають вищу освіту, але багато хто з них їде працювати до Північної Америки та робить свій внесок — разом з вихідцями із Східної Азії — у технічний розвиток Америки, але аж ніяк не в економічний розвиток власне Індії” [Франк А. Людський капітал, це — багато? Як переконатись, що це саме так? Вперед: веб-сайт. URL : https://vpered.wordpress.com/2018/10/18/fanon-human-capital/ (дата звернення: 22.06.2021)]. Таким чином, ми можемо з критичних позицій поглянути на різні програми академічної і освітньої мобільності. які реалізуються іншими країнами та зачіпають Україну та інші залежні держави. Такі програми через конкурсні механізми здійснюють селекцію найбільш перспективних та конкурентних студентів та молодих вчених, які потрапляючи в країни ЄС цілком можуть залишитись там для постійної роботи та проживання. Варто також зауважити, що в межах ринкової логіки, декларована зацікавленість розвинених країн в тому, щоб зробити більш конкурентними виглядає досить не логічною.
В останніх своїх роботах Франк переглядає свої погляди і доходить висновку, що теорія розвитку уже не така актуальна як раніше. В останній роботі “ReOrient” він робить висновок про те, що світова гегемонія зміщується із США до азійського регіону, а спроба США цю гегемонію утримати є безперспективною. До становлення західної гегемонії позицію економічного гегемона займав саме Схід і економічний розвиток країн Сходу у ХХ ст. стримувався Заходом більше позаекономічними засобами (в тому числі, військовими). У “ReOrient” Франк пропонує і ідеологічну переорієнтацію соціологів: з домінуючого поки євроцентризму на сходоцентризм [Кутуєв П. АНДРЕ ГУНДЕР ФРАНК: ВІД ТЕОРІЇ ЗАЛЕЖНОСТІ ДО ТЕОРІЇ СВІТОВОЇ СИСТЕМИ. ВІСНИК НТУУ «КПІ». Політологія. Соціологія. Право. Випуск 3 (43) 2019. С. 8-14].
Іншим визначним представником теорії залежності є єгипетський економіст Самір Амін. Самір Амін вказує, що глобалізація і як наслідок формування транснаціонального простору економіки не знімає питання імперіалізму, адже контроль над ключовими секторами капіталу має чітку національну прив’язку. При цьому він критикує спрощене уявлення про глобалізацію, яка “знімає питання” імперіалізму, який нібито подоланий, як подолане протистояння центру та периферії.
Цікавими є розмірковування С. Аміна щодо співвідношення американської та європейської політичних культур, їх суперечностей, що пов’язані із доволі непростими американо-європейськими відносинами. Тут, як властиво Аміну, позиція вченого досить критична. Співвідношення політичних культур США та Європи має характер боротьби. Амін пов’язує формування європейської політичної культури із рядом визначальних моментів. Формування політичної культури європейського континенту - це продукт послідовних визначальних подій та явищ: Просвітництва і “винаходу “сучасності”, Французької Революції, розвитку робітничого і соціалістичного руху і виникнення марксизму, революції в Російській імперії. Амін називає ці події “лівими проривами”. Вони, втім, на його переконання не визначають політичне керівництво у сучасній Європі. Але їх вагомим наслідком став контраст правого і лівого сегменту в політичному спектрі. Згодом правий поворот в Європі призвів до широкої підтримки імперіалістичних проектів, результатом чого стала мобілізація шовіністичних націоналістичних ідеологій, які досягли свого найбільшого розквіту в 1914 р. [Амин С. «Империя» и «Множество». Scepsis. URL : https://scepsis.net/library/id_593.html]. І сьогодні в європейській політичній системі ми бачимо певне балансування правого і лівого, хоча в цілому ЄС поки що залишається більш соціал-демократичним.
Інша ситуація із формуванням політичної культури склалась у США. Унікальність американської культури в соціологічному та економічному смислі відзначало багато вчених, зокрема і Макс Вебер у “Протестантській етиці і дусі капіталізму”. Амін також зауважує американські особливості. Так, послідовність тих подій або “моментів”, що сформували американську політичну культуру досить відмінна. Це: утвердження в Новій Англії анти-Просвітницьких протестантських сект (що відзначив і Вебер раніше), контроль з боку колоніальної буржуазії над Американською Революцією; альянс народу з цієї буржуазією, що багато в чому засновувався на експансії, наслідком якої стало знищення та сегрегація індіанців. Велике значення відіграла міграція, послідовні хвилі якої “призвели до фрустрації визрівання соціалістичної політичної свідомості і замінили його “комунітаризмом”. Відмітною рисою процесу формування політичної культури у США стало домінування правих. Це домінування, на думку Аміна, і створило умови для розвитку капіталізму в США, а отже і американського імперіалізму.
Тому, сьогодні Європа і США знаходяться в стані боротьби навколо “американізації” Європи, яка “визначає майбутнє людства”. Результатом цієї боротьби стає руйнування європейського політичного і культурного надбання, яке заміщується американським [Амин С. “Империя” и “множество”. Scepsis. URL: https://scepsis.net/library/id_593.html]. Відзначимо, що сьогодні ситуація досить сильно змінюється і у Європі, і у США, де, принаймні декларативно, відбувається поворот до соціальної держави. Втім, нерівності між країнами навіть в середині ЄС нікуди не поділись, а в багатьох аспектах посилюються, що призводить до формування альянсу опозиційних до Брюсселя країн.
Надзвичайно важливим внеском С. Аміна в теорію залежності є його розуміння залежності як способу інтеграції в світову економічну систему [Амин С. Африка: жизнь на грани. Scepsis. URL : https://scepsis.net/library/id_486.html]. Він стверджує, що усі країни інтегровані у глобальну економіку, але ця інтеграція є різною. Країни, які складають центр економічно орієнтовані на себе, самоцентралізовані (Амін протиставляє таку орієнтацію автаркії), але водночас відкриті. Ця відкритість (яка має ознаки імперіалізму) полягає в активному формуванні глобальної структури. Периферія ж не орієнтована на себе, вона інтегрована у систему пасивно (мало впливає на формування структури, до якої вона здебільшого пристосовується). Прикладом такої пасивної інтеграції є Африка. На ранніх стадіях формування сучасної економічної системи Африка "інтегрувалась" у цю систему завдяки рабам, згодом колонізації, в ході якої відбувалася агресивна експлуатація дешевої робочої сили та природніх багатств без модернізації господарської діяльності, що, наприклад, на століття загальмувало масштабну модернізацію сільсько-господарського сектору. Наслідком такої інтеграції і стала відсталість і залежність. Колонізація Африки зруйнувала великі державні утворення континенту, які були замінені на невеликі, але жорсткі диктатури. Сьогодні спосіб інтеграції Африки радикально не змінився, але відсутність достатніх ресурсів поглиблює нерівність континенту відносно центру глобальної економічної системи.
Отже, теорія залежності намагається пояснити залежність менш розвинених країн від розвинених. Ключовим тут є те, як послідовниками теорії залежності бачиться сам механізм виникнення такої залежності. Бідні країни є бідними головним чином через спосіб їх інтеграції в глобальну економіку. Концентрація ресурсів в центрі, їх значне і швидке перетікання з периферії призвели до того, що країни периферії опиняються у залежній відсталості. Вони не орієнтовані на власний розвиток, а є ресурсною базою для країн центру, які виступають у ролі експлуататора. Таким чином, можемо досить обґрунтовано стверджувати, що у таких умовах ліквідація цієї залежності на глобальному рівні можлива не завдяки локальним реформам, а лише через зміну економічної моделі, яка досі залишається орієнтованою на концентрацію ресурсів в країнах центру. Мабуть, сьогоднішнє економічне зростання Китаю не є ознакою зміни цієї моделі, а всього лише проявом боротьби центру й напівпериферії, де остання намагається сама стати центром. Таким чином, зміна однієї країни іншою в центрі не матиме значення для ліквідації залежності в світі.
Теорія залежності має і свою драматичну історію, пов’язану із тим, що доля наукових теорій і долі вчених залежні від ідеологічної боротьби. Тому, теорію залежності не оминає доля спекуляції нею. Зокрема, в Росії цю теорію можуть використовувати для виправдання агресивної політики в Україні. Теорія залежності вказує на гегемонійне положення найбільш розвинених країн, до яких Росія, звісно, не належить. Тому, тут дуже легко видати агресію Росії як вимушену боротьбу проти несправедливості й залежності, у яких винен Захід. Так би мовити видати імперіалізм за боротьбу проти імперіалізму. Але, насправді, теорія залежності не виправдовує ані Росію, ані будь-кого іншого. Путінський режим сам є капіталістичним за своєю природою і переслідує він аж ніяк не праведні цілі, хоч як би російське протистояння Заходу в самій Росії не сакралізували. Втім, теорія залежності незалежно від політичної кон'юнктури безперечно залишається актуальною, особливо з огляду на те, що нерівності між країнами сьогодні поглиблюються.
Іншою впливовою і на сьогодні однією з найбільш поширених концепцій світового порядку є Світ-системний аналіз, який також відносять до теорії залежності. Але ця концепція з огляду на свою впливовість потребує окремого огляду.