Так, значна частина білорусів зберігає лояльність режиму. Але загалом білоруське суспільство є противником війни з нашою країною. Звичайно, що пропаганда лукашенківського та путінського режимів сформували жорсткі інтерпретативні схеми подій в Донбасі, але варто відзначити, що вони мало вплинули на загальне ставлення білорусів до участі у війні проти України.
Це видно із суперечливого ставлення білоруського суспільства до донбаських квазіреспублік.
Так, за даними білоруських дослідників з "Независимый институт социально-экономических и политических исследований" (НИСЭПИ) у 2014 році 60% громадян РБ позитивно оцінювали анексію Криму Росією, 50% підтримували «право на самовизначення Новоросії».
Не зважаючи на це, російська військова підтримка "республік" не зустріла розуміння з боку білорусів: її підтримували лише 14%, тоді як 54% ставилися до цього негативно, 21% – байдуже, а 11% не змогли відповісти або не визначились. Навіть така "благородна" ініціатива, як використання білоруських "миротворців" на Сході України не була підтримана. Підтримати її були готові 19%, тоді як проти виступило 64%, а частка тих хто не зміг відповісти або не визначився склала 17%.
За давними Catham House на початку російського вторгнення підтримка ідеї приєднання Білорусі до війни проти України знизилась вчетверо – з 12-13% у лютому 2022, до рівня похибки вибірки у 3%. Це може означати, що білоруси взагалі не підтримують участь своєї армії у війні. Таким чином, вони можуть частково приймати путінські інтерпретації донбаського кейсу, але з іншого боку бути одностайними противниками війни з нашою країною.
Більше того, одним з найбільш демотивуючих чинників є страх: 82% білорусів лякає те, що відбувається в Україні. Більше того, 50% білорусів бояться того, що українці ставитимуться до них як до ворогів і абсолютна більшість переконана в тому, що участь у війні проти України стане катастрофою для Білорусі. Серед протестної білоруської аудиторії взагалі домінує думка (57%), що Білорусь повинна виступити проти Росії та підтримати Україну (за даними “Цэнтр новых ідэй”).
З огляду на це також необхідно відзначити, що режим Лукашенка все таки стикається не з подвійним ризиком, а потрійним. Знаходячись між власним суспільством та Росією режим має перед собою ще одну небажану перспективу: загартовану українську армію та мобілізоване суспільство. Білоруська армія стоїть на краю прірви. І вочевидь, це розуміє і Лукашенко, і білоруси, і самі ЗС РБ. Тому тут можна вигадувати й інші невтішні для Лукашенка метафори. Але головне в них одне: режим знаходиться у завідомо програшному положенні у якому найбільш мудрим є рішення усіляко уникати зіткнення з Україною. Зараз білоруська влада фактично немає простору для маневру, адже будь який крок може стати фатальним. Поки що Лукашенкові вдається зберігати своє хитке становище: держсекретар Ради безпеки Білорусі О. Вольфович заявив, що білоруські війська готові захищати Білорусь, але тільки на своїй території. Не слід забувати і про посилення санкційного тиску заходу, а також і настрої білоруської еліти.
Перед Україною у цих обставинах постають не тільки воєні завдання. Варто усвідомлювати, що громадська думка навіть у таких авторитарних країнах як РБ і РФ все ж має значення, адже вона є важливим фактором легітимації прийнятих владою рішень. Підтвердження цьому є масштаби пропагандистських зусиль з її формування у цих країнах. Перешкодою для використання внутрішньої незгоди із політикою своїх урядів є зневажливе ставлення багатьох українців до антивоєнних настроїв пересічних громадян. Особливо це стосується Росії. Сьогодні багато хто з нас схильний покладати відповідальність за війну на всіх, підтримуючи тезу про те, що “невинних” чи “хороших” там немає. Але українцям сьогодні варто переглянути свої погляди на відповідальність пересічних білорусів і росіян за війну з Україною. Сьогодні перед українцями стоїть нелегка моральна вимога: все таки підтримати ті антивоєнні сили, які є і в Білорусі, і в Росії, якими б кволими вони не виглядали в очах героїчного українського народу. Бо так чи інакше, все таки ті, хто сьогодні відкрито чи приховано виступає проти війни можуть стати соціальною базою для більш масштабного cпротиву режимам у Білорусі, і у Росії, що має важливе значення для боротьби з агресором. Сьогодні завдання українців мотивувати, солідаризуватись і підтримувати антивоєнні сили, а не демотивувати їх. При цьому нам варто зізнатись собі у тому, що виявлення своєї позиції у поліцейських країнах - це уже героїчний вчинок, яким би нікчемним він не здавався нам. Звісно, мова не йде про виправдання когось чи чогось. Мова йде про уміння і необхідність використовувати найменші можливості спричиняти тиск на режими в РБ і РФ.