Зокрема, Україна, перш за все, семантично та контекстуально відрізняється від решти країн регіону. Концептуально, Міжмор’я, Тримор’я, ідеологічна та практична відмінність країн з точки зору загального сприйняття майже не помітна. До того ж, подібне сприйняття спостерігається навіть у межах державного істеблішменту.
Історичні наративи, недостатня інформаційна підтримка, відсутність уніфікованої\цілісної стратегії, полярність зовнішньополітичних інтересів серед тих, хто приймає рішення – усі ці проблеми ментально віддаляють Україну від здійснення ефективної співпраці.
Війна з Російською Федерацією, пропаганда, ідеологічне «віддалення» від демократичних цінностей, що спостерігається в Україні, починаючи з 2019 р., – усе це знову ставить нас перед цивілізаційним вибором. Проте одного бажання, про яке зараз говорять, недостатньо.
В даній статті проводиться безпосередній аналіз Ініціативи Трьох Морів, а також позитивних змін для України, які сталися у 2020 році в даному напрямку. І це стосується як внутрішньосистемного представлення ідеї, яка зараз закріпилася в парламенті, на рівні Президента, так і зовнішньої політики – щодо перспектив для України як країни-наглядача.
Нам слід розглядати питання про майбутні перспективи з реалістичної точки зору, абстрагуючись від конструктивізму та ідеалізму. Також, важливо розуміти, що ініціатива Тримор’я в сучасному форматі є проектом самодопомоги з акцентом на питаннях енергетики, транспорту та цифрової інфраструктури.
Незважаючи на очевидне посилення регіональних зв’язків завдяки потенціалу Ініціативи Трьох Морів у контексті оборони та суб’єктивності, Україні не варто очікувати на підтримку в режимі «911» чи на миттєву допомогу від сусідів. Країнам Балто-Адріатично-Чорноморського регіону Україна потрібна задля стримування агресії Кремля, тоді як питання повного членства в ініціативі не розглядається через той факт, що Україна не є частиною ЄС.
Частково так і є. Ключовим питанням є й те, що на відміну від країн-членів, які уже пройшли крізь моделі державного управління та нового державного управління, і наразі беруть участь у 76 проектах Ініціативи Трьох Морів, більшість з яких базуються на принципах пост-нового публічного менеджменту та наднаціонального урядування, Україна зупинилася на перехідному етапі між бюрократією та державним управлінням і практично не має що запропонувати у плані ефективності та надійності.
Безуспішні антикорупційні та податкові реформи, децентралізація, що зумовила зростання рівня корупції, енергетичний монополізм та оцифрування інфраструктури, що вимагає понад 100 мільярдів інвестувань, – усе це не сприяє зміцненню конкурентоспроможності.
Україна виступає партнером у 4 з 28 нових проектів Ініціативи Трьох Морів. Фонд нових проектів забезпечує втілення запланованих проектів, проте Україна не бере в них участі, тому буде помилково очікувати фундаментальних змін у найближчому майбутньому.
Який урок ми можемо засвоїти?
Існує декілька можливостей для збільшення й зміцнення стратегічної ролі України, зокрема:
- основні положення реформ у регіоні повинні бути узгодженими;
- наявність належного інституційного середовища (послідовні зміни, включаючи нашарування);
- лідерство замість управління;
- дотримання незаперечного, наслідувального та нормативного ізоморфізму.
За таких умов Україна матиме більше можливостей для інтеграції. Проте, в даний момент участь нашої держави обмежена доти, поки не буде виконано «домашнє завдання».